Ага, у кожному дворі. Був такий досвід у Китаї, коли його керівництво вирішило в шістдесятих роках минулого століття обігнати Великобританію у виробництві сталі. Результат відомий – великий-превеликий пшик і величезні матеріальні збитки. Бо те, що виплавлялося з руди у 700 тисячах кустарних глиняних доменних печах, важко було назвати сталлю. То був низькоякісний чавун, злитками якого можна було хіба що перехняблені ворота підпирати.
Тепер нам пропонують підпирати ті ж ворота… FPV-дронами? Принаймні, віцепрем’єр-міністр і міністр цифрової трансформації Михайло Федоров закликав українців пройти безкоштовне навчання та збирати FPV-дрони вдома. Що це? Безпорадність керівництва держави, яке за два роки повномасштабного етапу війни не спромоглося нічого більше придумати, як повернутися до дрімучої кустарщини? Чи визнання того, що для виробництва тих-таки FPV-дронів у потрібних для війська обсягах, не зроблено ні-чо-го? Не збудована жодна фабрика, не перепрофільований жоден з нині існуючих заводів. На відміну від ворога, який налагодив промисловий випуск дронів у таких кількостях, що вони уже «хмарами» літають над позиціями наших захисників. Принаймні, ті хлопці, які приїздять у відпустки з фронту, розповідають, що рашистські дрони не дають і голови висунути. І жоден наступ – ні великий, розпіарений, ні маленький, обділений увагою ЗМІ по обидві сторони фронту, не обходиться без масованого застосування дронів, які не те що на бойову техніку чи автомобілі чатують, а й за окремими солдатами вже ганяються.
А ті «рукасті» й «головасті» українці, які уміють дрони збирати, давно це роблять за волонтерські кошти, не чекаючи, коли їх до цього закличуть тимчасові власники владних кабінетів. Вони вже мають потрібне обладнання та інструменти. А найголовніше, володіють необхідними знаннями, які саме комплектуючі та в якого виробника купувати, аби це справді була якісна, ефективна зброя, а не тільки модна розпіарена іграшка. Але при всіх талантах і величезному бажанні допомогти бійцям на фронті, їм ніколи не виграти гонитву з промисловими виробниками безпілотників ні за кількістю, ні за якістю, ні за ціною. І ось тут виникає запитання: чому цим хлопцям і дівчатам вдалося налагодити виробництво дронів, а державним мужам, які зобов’язані це робити, ні?
У молодості мені довелося працювати у механоскладальному цеху одного столичного військового заводу. Так ось, вранці першого робочого дня начальник дільниці і майстер попросили показати свої… руки. А через кілька місяців, коли вже опанував виробничий процес настільки, що міг працювати самостійно, запитав у того ж таки начальника дільниці, навіщо він оглядав мої руки. І почув у відповідь, що, залежно від товщини пальців, мені і видавалися завдання на виготовлення тих чи інших деталей! А був у нас в цеху чоловік з довгими, тонкими і дуже чутливими пальцями. То він завжди сидів у своєму яскраво освітленому кутку і займався лише підгонкою контактів для реле. Ось це називається високоякісне промислове виробництво, продукцією якого ніхто дверей не підпиратиме.
Gismeteo 
