Цікавий проєкт із дослідження давніх цвинтарів стартував восени минулого року на Городоччині і завдяки йому ми змогли дізнатися про неймовірні історії, які варті того, щоб про них згадували наступні покоління.
У селі Лісоводи, до прикладу, було знайдено кам’яний хрест-надгробок. Він тривіальний для надгробків середини ХІХ століття цієї частини Поділля. Але загадковими є продряпини на його поверхні у вигляді різноманітних хрестиків, їх 17 штук. Зазвичай такі залишали паломники у святих місцях на знак відвідин та для підсилення молитви. Подібних «графіті» на хрестах-надгробках більше немає ніде, і поки цей кам’яний хрест залишається загадкою для істориків.
А на «новій» частині поховань села Купин на експедицію чекало справжнє відкриття. Скульптурні пам’ятники з бетону для сільських некрополів — велика рідкість. Привернула увагу фігура жінки в хустці з молитовно складеними на грудях руками. Навпроти неї — бюст чоловіка та дві вази, також з бетону.
Під зображенням жінки напис «… Маевська Мария Иванивна. Ум. 1967 г. 3. фиврал». А під бюстом чоловіка «Ти миня прости. Я тибя спасти нисмох».
Спочатку дослідники подумали, що це ще одна із робіт народного майстра Федора Когута (вуличне ім’я Тодор) із села Остапківці, він творив від початку 1930-х і до самої смерті, десь у 1980-х. Натомість після спілкування зі старостою села з’ясували, що повністю всю скульптурну композицію виготовив похований поряд чоловік Марії Іванівни. Зі слів старости, чоловіка звали Сергій Попов. За розповідями старожилів, він був майстром на всі руки: міг і воза відремонтувати, і годинника. У Купині він з дружиною поселився вже по війні. Сам був непоказним, опецькуватим, з короткою шиєю. Тож «автопортрет» цілком правдивий. Дружина ж Марія, навпаки, була високою, стрункою і дуже вродливою. Вона була досить освіченою, а Сергій Федорович — малограмотний. Пані Марія любила квіти, і з Києва чоловік привіз сортові троянди, що на той час для подільського села було вдивовижу. Був у них і сад з рідкісними сортами фруктів, зі смачними сливами, яких ні у кого більше не було. А коли пані Марія важко захворіла, Сергій Федорович їздив з нею по кращих лікарнях, але видужати вона не змогла. Після поховання коханої чоловік зачинився в сараї і працював. На подвір’ї місив бетон і знову до сараю.
Пізніше покликав сусідів і показав пам’ятник коханій дружині, виготовлений власноруч. А, встановивши скульптуру та бюст, він ще й огорожу з різними прикрасами викував. Мало не щодня приходив на могилу. Згодом пан Сергій начебто зійшовся з іншою жінкою, однак заповів поховати себе біля своєї Марії. Ось таку зворушливу історію кохання почули від місцевих жителів представники експедиції, дослідники старих кладовищ.
Звернули вони увагу і на вазу у вигляді перевернутої чотиригранної піраміди і розшифрували польський напис: «померлій дитині від батьків». Під цим написом побачили верхівки гербів. Чаша була вставлена в паз, яким до основи фіксувалася втрачена пізніше частина. Коли її витягнули, з’ясувалося, що один з гербів — «Лещиць», який належав роду Грабянки. Другий належав німецькому баронському роду фон Гейсмарів. Переглянувши генеалогію, з’ясували, що це герби онука Тадея Грабянки — Каєтана, а другий — Марії фон Гейсмар — дочки відомого генерала, який був власником Городка. У цієї пари було 5 дітей. Двоє дожили до сивин, а про трьох синів немає даних — ні про день народження, ні про день смерті. Ймовірно, це хтось з них тут похований. Тож дослідники планують знайти втрачену частину надгробка.
Ці та інші історії у межах проєкту «Могили предків» стануть основою туристичного маршруту стародавніми некрополями Городоччини. Дослідники обстежили п’ять кладовищ, попереду — ще десятки. Роботу планують закінчити у квітні цього року. Можливо, нащадкам відкриються нові історії, які здатні вразити до глибини душі навіть через нашарування багатьох років.
Gismeteo 
