Хотів написати, що сьогодні увечері нам привезли поранених, і вони розповіли таку історію. Але це не так. Поранених привозять не тільки увечері, а й вдень, і вранці, і навіть вночі. Незалежно від часу доби. Єдине, що може завадити, — це дощ. В дощ дрони не літають, тож стріляють менше. Але про все за порядком.
Ось на столі "для важких" лежить хлопець. Сьогодні був його перший бій. Він з кулеметом увірвався в російські окопи та застрелив трьох окупантів. І отримав чергу від російського кулеметника. Але він буде жити.
Знову стіл "для важких". Молодий хлопець, трохи більше як 20 років. Тримав позицію під звільненим селом. Артобстріл. Важкі поранення, напівсвідомість. Робимо все що можливо, і евакуюємо далі. Всі сподіваються на найкраще. За тиждень від отриманих поранень він помре у п’ятій лікарні.
Ось лежить хлопець. Він розмовляє, у нього гарний настрій, все добре. Можна сказати ейфорія. Він єдиний, хто вижив після влучання в бліндаж.
Знову хлопець. Його я бачу не вперше. У нього контузій більше, ніж у мене пальців на руках. Він не розмовляє майже. А йому немає і 25-ти.
Знову хлопець. І знову контузія. Чорний, брудний, увесь в землі. Лежить і мовчить. Його понад дві години відкапували, після того, як снаряд в бліндаж потрапив. Єдине що розповів, це те, що уламок бруса зупинився в 2 см від його грудей. Другий день народження можна сказати.
А поруч на інших столах лежать його побратими. Ті, хто його відкапували. Поки рятували, знову обстріл, контузії. Але витягнули.
Знову стіл "для важких ". Чоловік зійшов зі стежки та підірвався на міні. Із передової вивозила медикиня. Його дружина.
Чоловік, не пам'ятаю імені, за два тижні вже втретє його бачу. Знову контузія. Він нічого не чує вже.
І запах. Ви не уявляєте, як пахнуть хлопці з окопів. Цей запах неможливо описати чи забути. А тим більше з чимось переплутати.
І ніякого незадоволення, болю чи обурення на обличчях хлопців не має. Тільки втома. Бажання пити. Спати. Палити.
Ті, хто пишуть чи кажуть: "Ми віримо в ЗСУ". Ви навіть близько не уявляєте, як це бути українським солдатом.
До того ж. Його вбили російські загарбники у перший день на інтернатурі... Пряме влучання в операційну КНП "Херсонська міська клінічна лікарня ім Є. Є. Карабелеша". Лікарі — завжди були й будуть на передньому краї будь-якої війни. І хоч міжнародні конвенції прямо забороняють атакувати лікарні — ворогам не писані ані закони війни, ані моральні норми.
Перемога обов'язково буде. Але не скоро.
Gismeteo 
