Фронтові будні військових. Денис Барбалюк у центральному ряду другий зліва.
Денис Пилипович Барбалюк народився 1912 року в селі Маначин, що на Волочищині, в багатодітній сім’ї. Так склалося, що його мати вийшла заміж за військового, який вже виховував самотужки трьох синів, а пізніше в них народилося двоє спільних — Денис і Пилип, і вийшло п’ятеро на двох. Однак ніхто не був обділений батьківською любов’ю і турботою, всі обігріті, нагодовані й відчували сімейне тепло.
В рідному Маначині Денис закінчив семирічку. У 1934 році одружився з 16-річною дівчиною з села Червоногірка. І у березні 1935-го у них народився син, якого, до речі, у свідоцтві в церкві записали — Вітька Денисів Барбалюк.
Далі була служба в Старокостянтинові, після чого проходив курси в Київській школі санінструкторів. Служив і в Уфі до 1940 року. Там же в 1939-ому народився молодший син Валентин. Згодом сім’я переїхала на станцію Борзи Пашинської
області.
У 1941 році вони проживали в Проскурові в тодішніх ДОСах, де сім’ї виділили однокімнатну квартиру. Батька майже ніколи не було вдома, тож мати самотужки займалася дітьми. Вона розповідала старшому синові Віктору, як одного разу вирішила з ним відвідати чоловіка в Старокостянтинові, а півторарічний синочок через відсутність батька вдома, не впізнав його. З повними жменями цукерок батько намагався наздогнати наляканого малюка...
Під час війни Денис Барбалюк служив санінструктором медпункту полку-гвардії, його робота була напряму пов’язана з пораненими бійцями, він видавав ліки, займався їх замовленнями тощо. Проте не лише аптечними справами був зайнятий Денис Пилипович, він пройшов і бойовий шлях, зокрема, брав участь, як медбрат, у наступальних боях при прориві сильноукріпленої ешелонованої оборони німців на Західному березі річки Одер. Важливо також зазначити, що з 16 квітня 1945-ого старшина Барбалюк під час усіх боїв до взяття Берліна беззмінно знаходився в бойових полках наступальної піхоти і під сильним вогневим спротивом німців мужньо надавав допомогу пораненим. А в ніч з 17 на 18 квітня в бою за залізничну станцію він під кулеметним вогнем надавав першу необхідну меддопомогу товаришу в бою.
Під час вуличних боїв у Берліні Денис Барбалюк у досить складних умовах бою мужньо здійснював перев’язки пораненим, а також евакуйовував їх в укриття. Дуже особливою є дата 30 квітня 1945 року, — під час бою він витягнув з танка, який палав від підриву німцями, двох танкістів. І не лише зумів надати їм першу допомогу від опіків, а й евакуював обох з небезпечного місця, врятувавши їм життя.
Крім основної роботи на фронті, Денис Барбалюк виконував і інші бойові накази, зокрема з налагодження зв’язку з піхотними командирами при втраті проводового зв‘язку. Постійно пересуваючись під кулеметним вогнем, мужньо виконував усі завдання.
Після закінчення війни він працював заступником директора Війтовецького маслозаводу. А в 1947-ому Денис Пилипович очолив Славутський маслозавод і пропрацював на цій посаді 25 років. Був депутатом кількох скликань Славутської районної ради. Його поважали за відданість роботі і самопожертву. Бо він, як учасник Другої світової війни, кілька разів поранений, бачив кров і смерть, але ніколи не нарікав і з хворими ногами йшов на роботу. Нерідко пішки обходив район — від села до села, де чекали його термінові справи — створення молокоприймальних пунктів, підбір працівників та заготівля сировини.
Він прожив важке життя, батьківську хату знищили фашисти, розбомбивши її вщент, тож учасник війни навіть не мав куди повернутися. Та він дотримав свого слова — турбуватися про матір, і потихеньку, крок за кроком, з соломи і глини, толокою селян, побудували їй дім у рідному Маначині.
Не стало Дениса Барбалюка в 1998 році. Дружина Катерина Захарівна відійшла у засвіти в 1979-му. У 2022 помер молодший син Валентин, зараз серед живих залишився син Віктор і донька Надія, які так щемливо й тепло бережуть спогади про найрідніших...
Gismeteo 
