Понад усе Алла Бійчук любить своє рідне село Горохівське на Миколаївщині. Сонячний край, милий серцю, оспівувала в поетичних рядках. Та враз, зловісного лютневого дня, земля здригнулася від вибухів. Померкло життя – мирне, затишне та спокійне – від безупинної російської агресії, змусивши Аллу та її чоловіка покинути рідну домівку.
Не сподівалася вона, що в одну валізу вміститься усе її життя. Напевно, в передчутті всенародного лиха, яке понівечить долі українців, Алла Бійчук напише поетичні рядки:
Відчиню я двері у світ широкий
І назустріч долі – навмання.
Головне зробити перші кроки
У безмежжі світопізнання.
Знаю, що легких доріг не буде.
Й чужу долю нам не примірять.
Та любов завжди зі мною буде
Й пам’ять не дозволить забувать.
Довоєнне життя, яке дарувало прекрасні миті, дивувало приємними несподіванками, на жаль, залишилося лише у спогадах. Згадала, як вона, вчителька початкових класів, відкрила для себе ще й світ музики, навчалася у Київському національному університеті культури і мистецтв, хоча вже підростали дві донечки. Присвятивши тридцять років школі, працювала ще завідувачкою сільського клубу Горохівської територіальної громади.
Збулася її мрія – співати на сцені, яку плекала ще зі шкільних років, і у 2018 році стала учасницею народного аматорського колективу “Океаночка” при міському Палаці культури. Не зупинило жінку і те, що їй доводилося на репетиції добиратися із села до Миколаєва рейсовим автобусом.
Невдовзі захопила краса слова, з’явилося ще й нестримне бажання висловлювати свої почуття поетичними рядками. І навіть, коли опинилася в окупації, не забракло сили духу писати вірші, пронизані любов’ю до багатостраждальної неньки України та гнівом до її підступних та жорстоких ворогів.
Майже дев’ять місяців неволі – страшних і нестерпних – без світла, води та зв’язку. “А найгірше, що ліки закінчувалися, а вони вкрай потрібні моєму чоловікові, який переніс операцію на серці,” – пригадувала Алла Бійчук.
Хоча й боляче було залишати рідне село, де проминули кращі роки життя, де зростали доньки та син, проте подружжя довірилося волонтерам. Вони допомогли подолати нелегкий виснажлий шлях під обстрілами з окупованої території у безпечне місце.
– Ми зупинилися на Хмельниччині, адже мій чоловік з Білогірщини. Люди гостинні та привітні, нас підтримали, допомогли із житлом. У Паньківцях знайшлася порожня хата, де ми поселилися. У мого чоловіка тут багато рідні, давніх знайомих, то він відразу ж призвичаївся до нових умов проживання, а я довго оговтатися не могла…
А до життя Аллу Бійчук повернула сільська дітвора. Вирішила школярів долучити до українських традицій, навчала їх колядок, щедрівок, разом шили костюми. Запросивши їх у дім, засиджувалася з ними допізна, готуючи захопливе театральне дійство. Використала свою творчість – збірку “Веселі вірші для дітей”.
– Ходили від хати до хати віншували господарів, даруючи їм гарний настрій, а зібрані гроші передали на потреби наших захисників, – продовжила Алла Григорівна.
Хоча не так давно працює у Ямпільському селищному будинку культури, та творчі плани і задуми повсякчас успішно втілює у життя. “Усі мистецькі заходи, на противагу мирному часу, проводимо з акцентом благочинності, – каже, — а це крок до Перемоги ”.
Та й серце поетеси не мовчить, а промовляє поетичними рядками. Коли звучать її авторські вірші під музичний супровід, зі сцени чи у соціальних мережах, то завше зачіпають найпотаємніші струни серця слухачів. Адже виступи Алли Бійчук – поетичні витвори, що минають на одному диханні. “Хочеться світлих, радісних думок, та вони переплітаються з війною,” – продовжує поетеса.
Її патріотичні вірші, написані під час повномасштабного вторгнення загарбників в Україну, опубліковані у 30 колективних збірках. А участь у багатьох поетичних конкурсах завжди приносить перемоги та нагороди.
Хвилюючою та радісною подією для Алли Бійчук стала презентація збірки “Поезія моєї душі”, яка відбулася у Ямпільському селищному будинку культури.
…Хоча й літо збігло, але його яскраві барви милують око. І серед квіткової краси, яку насаджує та плекає господиня біля хати, майорять чорнобривці. Вони не лише зачаровують, а додають смутку. “Це мамині улюблені квіти,” – зауважує Алла Бійчук.
Лиш думками лине до отчого дому, аби пригорнути стомлену розлукою неньку, а свої біль та любов виливатиме у поетичних рядках:
І засію небо молитвами,
Та не втомлюсь у зірок благати –
Повернутись до своєї мами,
Буду знову мріяти, співати.
А ще зі святою вірою та незборимою надією благає Бога, аби зупинив цю ненависну війну, що спопеляє рідну землю.
Gismeteo 
