Яке там пекло, можу лише здогадуватися з наших коротких розмов по телефону. А нещодавно він зміг на день заїхати додому після двотижневих військових курсів. Нам важко уявити, але там, у зоні страшних битв, не лише «працює» артилерія, танки, інша військова техніка. Часто наші хлопчики мусять іти в рукопашний бій. Буквально кожен метр звільненої землі – це ризик, кров, смерть. І треба мати відповідні знання, підготовку, щоб зменшити втрати і досягти бажаного результату. Але якщо є пекло на землі, то воно – війна.
Та якось я стала свідком розмови в тролейбусі. Поміж собою двоє пасажирів говорили, що зарплати для військових – це перебір. Мовляв, їх усім забезпечують, а витрати держави є непомірними. Здається, люди, які поділяють таку думку, з якоїсь іншої планети. Невже не бачать, що через страшну корупцію, яка привільно живе в найвищих ешелонах влади, саме простий народ і воїни «рвуть жили», щоб здолати цього рашистського монстра.
Хіба ж не знають, що це родини змушені споряджати рідних на війну, шукати для них якісні шоломи, взуття і так далі. А що вже казати про вкрай необхідне військове обладнання! Син розповідав, що в їхньому відділенні лише один тепловізор, який допомогли придбати односельці побратима. Лише один із них вночі стає «очима» всіх інших, лише йому і змушені довіряти.
Коли син заїхав додому, то першим його проханням було – купити військову форму. Чому ні в кого не з’являється запитання, подумала я після нашої покупки, звідки у продавців військова форма іноземного виробництва ціною десять тисяч (!) гривень? Це ж, мабуть, її передають, як допомогу армії, а вона з якогось дива опиняється на прилавках. Невже це питання ніколи не хвилювало контролюючі органи, владу, військкомати?
Бійцям дуже потрібен якісний військовий одяг на зміну. Багнюка, пилюка, порох, піт, кров щодня «в’їдаються» в нього. У селі, неподалік розташування частини, в якій служить син, одна жінка зголосилася прати одяг за певну плату. Але багато хто з бійців не мають у що перевдягтися. І, повертаючись до питання оплати бійцям, скажу, що за попередній місяць мій син отримав лише двадцять тисяч зарплати. Не знаю, може, з часом повернуть решту, але кошти йому потрібні вже тепер. Бо придбав не лише військову форму, а й інші необхідні речі. У витрати не вклався, бо днями просив переказати терміново ще чотири тисячі гривень на покупки для їхнього взводу.
Ось така ситуація насправді у сина-воїна, тож заздрити немає чому.
Дуже правильно висловився в інтерв’ю вашій газеті Віталій Олуйко, який теж побував на фронті. На його думку, у нас зараз дві України. Одна – воює, віддає життя, щоб здобути Перемогу, а інша – жирує, набиває кишені, наживається на біді. І я цілком підтримую його в тому, що корупціонери, злодії, дармоїди, лжепатріоти — такі ж вороги, як і рашистська нечисть. І що лише ті, хто воює за Україну там, на передовій, і заслужили право керувати державою. Та нині, коли ще триває війна, коли гинуть найкращі сини, треба робити все, щоб Українська армія мала належну підтримку, допомогу. І щоб зароблені кров’ю кошти, наші бійці не витрачали на те, щоб одягнутися, забезпечити себе найнеобхіднішим. Великим стимулом для нас усіх стало б те, що за законом воєнного стану кожен, хто наживається на війні, поніс суворе покарання. Допоки ж, на жаль, корупційні «щуки» плавають у річці…
Gismeteo 
