Нині, мабуть, немає такої родини, яка не була би пов’язана з війною. У когось — воюють рідні на фронті, у когось — добрі знайомі. Хтось — із перших днів війни волонтерить, а хтось переймається долею переселенців. Для більшості з нас життя змінилося, наповнившись великими переживаннями, клопотами, пов’язаними з війною.
— Особисто до мене важкі переживання прийшли ще в 2014-ому. Бо ж і чоловік Ігор, і син Максим воювали в АТО, — розповідає Оксана Фурман із села Коритна на Ярмолинеччині. — Вони — справжні чоловіки, воїни-патріоти, і коли біда прийшла в Україну, вирішили її захищати.
Мій чоловік Ігор Терентійович Фурман для нашого єдиного сина завжди був зразком для наслідування. Ще з дитячих років Максим хотів бути, як батько, — відважним, рішучим, людиною, яка завжди дотримає слова, захистить, допоможе, — продовжує розповідь Оксана. — Під час служби в армії чоловік був десантником. Згодом Максим служив у 8-ому полку спецпризначення. Пройшов хорошу військову підготовку і воював на сході України. Вже під час АТО брав участь у запеклих боях біля Мар’їнки, Лиману Донецької області, а також поблизу Луганська. Отримав відзнаки за службу.
І тепер мої хлопці знову одягли військову форму. Зараз вони не в гарячих точках, але знаю, що будь-яке завдання готові виконати. Бо такий вже у них характер: якщо треба, значить треба. Без зайвих слів вони доводять свою надійність.
Чекаю їх із нетерпінням. Постійно запитує за татка й дідуся наша онучка Міланочка. Дивлюся на неї — і думаю: це ж копія мого сина в дитинстві. Ось заради них, наших малих дітей і онуків, воюють хлопці.
Оксана Фурман розповідає, що родом вона із Закарпаття. Познайомилася з Ігорем під час сезонних робіт у колгоспі. А він затим не раз приїздив у Міжгір’я. Згодом — запропонував одружитися, переїхати до Коритної.
— Вже двадцять сім років збігло з того дня, як створили свою сім’ю. Село, люди стали рідними. Я приємно вражена тим, як наші місцеві жителі об’єднуються, щоб допомагати бійцям. І продукти, і кошти збираємо, щоб відправити на фронт. І кожна сім’я, кожна родина мріє про те, щоб швидше дочекатися Перемоги, щоб у спокої могли жити і працювати.