Запашний та пухкий, із золотою скоринкою хліб випікають Олена та Віктор Войтюки. Вистачає подружжю помічників — разом із парафіянами церкви «Джерело життя» щотижня із печі на дровах виймають триста духмяних буханців, що увібрали пахощі літа. Турбуються, докладаючи зусиль, аби смачний хліб був на столі у малозабезпечених родин, вимушених переселенців, які втратили свій дім, та ще посмакували ним і воїни-захисники.
А розпочалося ця добра справа з телефонного дзвінка. Товариш із дитинства Сергій Лаврук (на фото зліва) запропонував Віктору Войтюку піч на дровах, яку подарували благодійники. Бо в Ірпені, де проживає, ніхто так і не наважився випікати волонтерський хліб.
Хоча й для Віктора Войтюка пекарська справа тоді ще була нова і в незвідана, але пропозиція на благо людей його зацікавила.
Цьогорічний липневий день, коли вперше випікали п’ятнадцять хлібин, запам’ятався подружжю надовго. Хвилювалася і Олена Войтюк, хоча здобувала професію кухаря, знала секрети смачної дріжджової випічки. Проте на втіху всім, хліб вдався на славу — гарний, пишний, гарячий, як літнє сонце, милував око.
— Нині значно більше випікаємо хлібин, — зауважує Олена Леонідівна. — Всі гуртом, з любов’ю беремося за роботу. Попри те, що тісто доводиться вимішувати руками, ніколи не втомлюємося.
Жінка переконана — їхні гостинці приносять людям неабияку радість. Та хіба може бути інакше? Із села Ленківці хліб доставляють до центру гуманітарної допомоги, що в Шепетівці. І разом із буханцями містяни та селяни приносять у свій дім частинку тепла.
— Коли береш у руки такий свіжоспечений хліб, то вже несила стриматися, щоб його не скуштувати, — каже Руслана Ребекевша-Дем’яненко, засновниця благодійного фонду «Неймовірні люди.» — Як у дитинстві, поки донесеш додому хліб з магазину, то він весь пощипаний. Не втримуюсь, відламую скоринку і смакую. А це щось схоже на сеанс психотерапії. Дякую за приємні душевні емоції всім небайдужим, які причетні до доброї справи і підтримують наш соціальний проєкт «Хліб єднає».
Поспішають волонтери і до вимушених переселенців, які проживають у селах, та не мають змоги навідатися до центру гуманітарної допомоги.
Не лише продуктові набори вони отримують, а й свіжоспечені хлібини, як свідчення гостинності шепетівського краю.
У хліб вкладена сила життя. Без нього наші хоробрі воїни не здолають ворога. «Не лише продовжимо випікати хліб, але маємо намір збільшити його обсяги», — запевняє Віктор Миколайович. — Уже завершуємо будівництво пекарні, є необхідне обладнання: три печі на дровах, вимішувач тіста, а найголовніше — нас постійно підтримують небайдужі люди та волонтери.
Бажання безкорисливо допомагати людям у Олени та Віктора Войтюків не вичерпується. Вони ніколи не відмежовувалися від чужої біди, для них загарбницька війна в Україні розпочалася у 2014 році. Ще тоді стали волонтерами – для бійців, які тримали оборону рідної землі, готували домашні страви, шукали необхідну тканину для плетіння маскувальних сіток. Словом, ніколи не втомлювалися вносити свій посильний вклад у наближення спільної перемоги.
А щоденних домашніх клопотів та метушні у подружжя стільки, що й рук не вистачить. Підростає у батьків троє дітей, найменшому Оресту лише два рочки виповнилося. Однак з усім встигають впоратися.
Втішені тим, що донька Вікторія захопилася музикою, вподобала духовий інструмент — трубу. Бажання опанувати давній інструмент з’явилося і в сина Захара. Хто знає можливо шкільний духовний оркестр стане для них початком шляху у світ великої музики. Втім батьки обдарованих дітей про це і не мріють. У них єдине бажання — аби донечка та синочки зростали під мирним українським небом.
Gismeteo 
