Це вже друге поранення за місяць. І хоч біль не відпускає та наче струмом пронизує все діло, він усміхається. Бо ж нарешті за довгий час йому пощастило зустрітися з сім’єю – обняти дітей, дружину, маму. Мабуть, саме ця зустріч із рідними перевищує всі фізичні страждання і ті болючі відчуття, які переслідують його і вдень і вночі. Перше поранення було в ногу та руку, а друге добряче зачепило ногу та ребра. Госпіталі Запоріжжя, Дніпра, Хмельницького. Але Андрій Луцький не з тих людей, які так легко здаються. Зустрівши переляканий погляд дружини, мами, він відразу вмикає позитив: «Все буде добре! Прорвемося!» І, відчуваючи силу, впевненість у цих словах, рідні вірять йому.
Ще з дитинства у характері Андрія помітна була напористість. Якщо береться за якусь справу, доводить до кінця. І його комунікабельність, дружелюбність, як кажуть, були через край. Завжди – в оточенні друзів, з будь-ким міг порозумітися, знайти спільну мову.
Одразу після закінчення школи в рідному селі Москалівка на Ярмолинеччині Андрій Луцький вирішив працювати. Допомагати батькам, самостійно заробляти на свої потреби – це, вважав, обов’язок кожного чоловіка. Влаштувався на цегельний завод у Ярмолинцях. А згодом працював на виробництві пластикових вікон у Хмельницькому, пізніше на цегельному заводі в Москалівці.
У 2015-ому, коли схід України став гарячою точкою, вирішив: там потрібні такі, як він, – відчайдушні, рішучі, тож для участі в АТО записався добровольцем. Вдома за воїна молилися, чекали мама – Любов Станіславівна, батько – Леонід Петрович, дружина й двоє синів – двійнята Сашко і Сергійко.
Кожного з нас життя випробовує по-різному, і чужу долю приміряти до себе не варто. Суджене – лише й тобі дістається. Про це не раз думав Андрій – коли довелося пережити розлучення з дружиною, і коли не стало його батька, і тоді, коли вирішив створити сім’ю з Анжелікою, своєю односельчанкою, та коли їхня сім’я невимовно раділа народженню сина Валентина.
Про неминучу долю – пережити війну подумав і 24 лютого, коли дізнався, що окупант суне на Київ. Одразу Андрій пішов до військкомату, взяв участь у облаштуванні блокпостів, охороні територій. Невдовзі його направили до військової частини в Старокостянтинові, де тривала служба допоки у складі 102 бригади 201 батальйону він опинився на Запорізькому напрямку.
– Різні хлопці, різні характери. Але я, як командир взводу, мав зробити все можливе, щоб підняти настрій побратимів, щоб навіть у таких складних обставинах вони не втрачали сили духу, – розповідає Андрій Луцький. – Коли перед очима – і смерть, і розруха, коли небезпека дихає в спину, не всі можуть опанувати себе. І якраз для цього потрібні бойові друзі, підбадьорливе слово, потиск руки, твоя готовність допомогти. Там, де є відчуття надійної підтримки, дружнього плеча, легше переборювати страх, негативні емоції. Разом із хлопцями організували збір коштів, щоб закупити дрони, автомобіль для нашого підрозділу. Витрачали й свої кошти, бо це – надзвичайно важливі потреби під час війни. Без дронів зараз ніяк. І кожен, хто долучається до купівлі дронів, дуже підтримує воїнів, і за це наша щира подяка кожному, незалежно від того, скільки змогли переказати.
Навідавшись нещодавно додому, Андрій не випускав із рук трирічного сина, який міцно охопив рученятами татову шию. Запевняв, що сміх 10-місячної донечки Віки його зцілює.
– Мабуть, війна навчила нас цінувати кожну хвилинку спілкування з найріднішими, – каже Анжеліка, дружина Андрія. – Сім’я – це найдорожче, що може бути в людини.
Поставити на ноги своїх чотирьох дітей, бути для них хорошим батьком – хоче й Андрій. Упевнений, що вони житимуть під мирним небом, бо цього прагнуть тисячі-тисячі чоловіків, які нині на фронті.
– Своє життя ми присвячуємо дітям. І, думаю, всі батьки бажають їм лише кращого. Хочу, щоб мої сини – одинадцятирічні Саша, Сергій, а також маленькі ще Валентин, Вікторія не знали війни. Щоб їхнє дитинство, а потім і доросле життя було мирним і щасливим, – додає Андрій. – І, якщо дозволить здоров’я, то після лікування, не задумуючись, знову піду воювати. Нам у жодному разі не можна зневіритися. І нам є що відстоювати – сім’ю, дім, рідну землю...
Gismeteo 
