Наймасованіші комбіновані повітряні удари рашистів по Україні, завдані в кінці минулого і на початку цього року, забили останній цвях у домовину примітивної казочки про те, що в росії от-от закінчаться ракети. Не закінчилися. І єдиний спосіб убезпечитися від терористичних ударів агресора — це зміцнення протиповітряної оборони. Вона, звичайно, в нас показала свою ефективність, але її слабка сторона в тому, що Україна не виробляє ракет і боєприпасів для ППО. А вони при масованих атаках вичерпуються дуже швидко. Можливо, бункерний дід саме й розраховує на те, що нам через якийсь час не буде чим збивати його ракети і дрони, й тоді він на повну покаже всю глибину «братської» любові.
А ще минулого тижня неждано-негадано «прилетіло»… псу Патрону. Чомусь саме його обрав для підсилення коментарів щодо законопроєкту про мобілізацію Голова Верховної Ради України Руслан Стефанчук, заявивши, що «роликами з псом Патроном цю війну виграти неможливо». Звичайно, неможливо. Це ж не «марафон», сумнівні телесеріали чи примітивні видовища, на які виділяються сотні мільйонів бюджетних (а насправді, коштів платників податків!) гривень. А от про мільйони на ролики Патрона, щось нічого не чутно. Та вони йому зовсім ні до чого, бо пес свою справу знає і свій хліб їсть цілком заслужено. А політичні амбіції й рейтингові показники його геть не хвилюють.
Але ті мільйони, ой, як знадобилися б для війська. Бо й народний депутат України від фракції «Голос», перший заступник голови Комітету з питань фінансів, податкової та митної політики Ярослав Железняк заявив, що на мобілізацію у цьому році 500 тисяч українців грошей немає. За його словами, для цього необхідні 580 мільярдів гривень, які можна профінансувати тільки з внутрішніх зборів в Україні.
У державному бюджеті України на 2024 рік передбачені доходи у розмірі 1,768 трильйона гривень, а видатки становитимуть 3,355 трильйона гривень. Отож, якщо розмір коштів на мобілізацію 500 тисяч людей нардепом Железняком повністю обґрунтований, то це може скласти близько третини від усіх доходів держбюджету. А без додаткової мобілізації, на думку вищого військового керівництва, хлопці й дівчата із ЗСУ можуть не втримати фронт, і тоді всі масштабні проєкти органів влади від найвищих до місцевих, спрямованих не на забезпечення оборони країни, не для фронту і не для перемоги, вже не матимуть ніякого сенсу. Втім як й існування самих тих органів влади з їхніми головами та депутатами, як це вже трапилося на тимчасово окупованих територіях.
І в цій ситуації дивує те, що заклики про перехід промисловості на «воєнні рейки» лунають, а про переведення влади всіх рівнів на ті ж таки «воєнні рейки» нічого не чутно. Щоправда, виборці все частіше нагадують, що влада також живе в країні, де йде війна і гинуть люди, а не в якісь своїй вимріяній «країні чудес», де все можна і за це нічого не буде! Так, у Роменській міськраді на Сумщині люди не випускали місцевих депутатів під час повітряної тривоги, вимагаючи проголосувати на сесії за виділення коштів з місцевого бюджету на допомогу військовим, а не лише на якісь свої явні чи приховані забаганки.
Загалом же, в державі кояться якісь зовсім не зрозумілі речі з бюджетними коштами. Так, міністр фінансів Сергій Марченко в інтерв’ю Forbes, заявив: «Мені важко коментувати речі, які сам не розумію. Я сам не розумію, чому ми досі забезпечуємо в складчину військовослужбовців». За його словами, щоденно витрачається на сектор безпеки й оборони 5 мільярдів гривень і на військових складах має бути достатньо спорядження та зброї, тому потрібно ставити це питання конкретним виконавцям. То, може б, шановний пан міністр і запитав конкретних виконавців про використання бюджетних коштів? І тоді зрозумів би сам і поділився б інформацією з громадянами, що насправді відбувається з виділеними коштами і закордонною благодійною допомогою у військових частинах, і чому забезпечення бійців на фронті всім необхідним і досі відбувається зусиллями рідні захисників та волонтерів?
Якщо ж пан міністр з якоїсь причини не може порушити такі питання, то не складно організувати пряму лінію міністерства фінансів (чи інших компетентних органів держави), на яку могли б телефонувати військові, котрих не забезпечили всім необхідним, починаючи від спорядження та амуніції і закінчуючи харчами та аптечками. І щоб це був справді дієвий інструмент наведення порядку, а не чергова піар-акція. Адже ця проблема набула вже такої гостроти, що починає загрожувати національній безпеці України, підриваючи довіру до державної влади і військового командування та отруюючи душі людей зневірою. А війну на виснаження, як відомо, програє той, кого ота зневіра здолає. І байдуже, що її викличе: порушення законів властьімущими і їхні непомірні амбіції, несправедливість і пиха начальства різних рівнів як військового, так і цивільного, втома від небезпек у тилу чи відчай і безнадія в тих, хто постійно на передовій ризикує життям?
Не можна не згадати і ще одне ганебне явище — довгі язики столичних політиків і чиновників. Здавалося би, розпіарений минулого року ледь не до космічних масштабів
«контрнаступ» мав би навчити не казати «гоп». Але ж ні. Цього разу об’єктом шквалу сенсаційних заяв стали літаки F-16 і їхні пілоти. Ще ті літаки не відомо, коли насправді з’являться в Україні, а вже зі всіх «прасок» тільки й розмов про цю чудо-зброю. Того й дивися якісь розумники, хизуючись своєю обізнаністю, почнуть розказувати і показувати, де вони базуватимуться і де житимуть пілоти. І від цього стає лячно. Бо ж поки минулого року на всі лади обговорювалися плани контрнаступу та малювалися карти майбутніх перемог, окупанти активно будували укріплення і мінували територію. Результат піар-підготовки нині відомий. Якби й з літаками не трапилося щось подібне. Невже немає в державі при владі людини, яка могла б покласти край цій ганебній практиці й пояснити всім балакунам, що спочатку варто щось якісно зробити своїми руками, а тоді вже й хизуватися…
Gismeteo 
