Для когось лютий триває два роки. Для когось - уже десять, адже російсько-українська війна розпочалася ще в кінці лютого 2014 року. Та це вже залежить від того, як боляче вона зачепила. Комусь довелося рятуватися з Донбасу і Криму ще 10 років тому, залишивши там рідний дім і все нажите. А комусь і повномасштабний етап війни по-справжньому заболів тільки тоді, коли хтось із найближчих родичів опинився на фронті. Тоді «воювати» розпочинає вся родина, віддаючи останні копійки на потреби воїна і його побратимів. Такий ось найболючіший сімейний вимір цієї війни.
А через найгарячіше пекло цього виміру вже пройшла 31 тисяча українських родин. Саме таку цифру бойових втрат уперше озвучив Володимир Зеленський на форумі «Україна. Рік 2024». Але це президентське бачення втрат. А є ще і солдатське. І воно дещо відрізняється. Бо, окрім тих могил захисників, на яких майорять прапори, є ще тисячі воїнів, які навіть могил не мають. Або й ще гірше… Принаймні солдат-відпускник, який воює вже 10 років, у розмові якось обмовився, що окремі командири, які ставляться до бійців, як до витратного матеріалу, аби не заморочуватися з’ясуванням долі підлеглих, навіть до числа зниклих безвісти їх не зачисляють. А взагалі пишуть – «самовільне залишення частини». Еге ж, нібито вони у відносно мирному Львові на Вірменську чкурнули, аби кави з канапками попити, а не на штурм чергової безіменної посадки вирушили. Одним розчерком командирського пера навіть пам’ять про них навіки загратовується, бо ж тепер то вже не захисник України, котрий голову за неї на полі бою поклав, а негідник, місце якого у в’язниці. А родина, яка втратила сина, батька, чоловіка чи брата, стає родиною не героя, а злочинця зі всіма відповідними наслідками…
На тому ж таки форумі Володимир Зеленський заявив, що «план контрнаступу України у 2023 році, на жаль, був відомий росіянам ще до його початку». Тобто, тих хлопців, які пішли у наступ, вже давно чекали. Логічно було б почути від президента, що винні у витоку цілком таємної інформації, знайдені і суворо покарані. Але про це ні слова. І чомусь на думку одразу приходить історія із вагнерівцями, коли повністю секретна операція українських спецслужб дивним чином була зірвана в останній момент. А українцям ще довго пояснювали, що це «детективна історія, яка вигадана…», а потім все-таки виявилося, ну, ви памʼятаєте…
То ж чи не станеться так, що і плани наступного контрнаступу також уже лежать на столі у кремлі? Принаймні про існування таких заявив міністр оборони Умєров: «План-2024 вже є. Ми публічно про нього не кажемо, а він потужний, він сильний, він дає не тільки надію, а й дасть результати в 2024 році. Тому працюємо разом зі всіма складовими Силами безпеки і оборони».
Та не тільки російські шпигуни загрожують Україні, але й тилова безпечність чи, може, й щось значно гірше. Бо як інакше сприймати заяву керівника Кабміну Дениса Шмигаля, що у 2024 році Україна має плани отримати доступ до доходів від заморожених за кордоном російських активів, сума яких становить понад 300 мільярдів доларів. Чи отримає ті «доходи» Україна, чи ні, то ще по воді вилами писано. А тим часом напередодні форуму уряд спрямував абсолютно конкретних і реальних 17,1 мільярда гривень залишку з минулорічного бюджету на… «Велике будівництво». Та й міністр розвитку громад, територій та інфраструктури Олександр Кубраков анонсував будівництво у поточному році ділянки європейської колії від державного кордону з Польщею до Львова. А як же все для фронту, все для Перемоги? Не чули? Ні? Чи, може, фронт уже забезпечений усім необхідним на десяток років наперед, а солдати нарешті перестали своїм коштом підтримувати боєздатність своїх підрозділів?
Тоді чому ж ворог хай і з величезними втратами, хай і повільно, але захоплює все нові і нові території, а соцмережі та волонтери постійно волають про нагальні потреби наших захисників? Це ж в агресора триває «війна на виснаження», а для нас вона – на виживання. І чомусь не віриться, що «Велике будівництво» і «європейська колія» це саме те, що завдасть ворогу нищівної поразки і закінчить війну нашою Перемогою. Бо не можна не погодитися з Дмитром Бутенком – заступником командира 23-го окремого батальйону спеціального призначення ЗСУ, який сказав: «Ми або переможемо, або нас не буде…»
Та й представник країни-агресора в ООН Небензя тепер уже прямо заявляє про їхні плани знищення України: «Потребуется ли нам воевать до конца, как мы это умеем делать, или же в Вашингтоне, Лондоне и Брюсселе все-таки возобладает здравый смысл и хотя би что-то от Украины они попытаются cпасти». Тобто, москва, яка це жахіття затіяла, навіть не розглядає варіанту «здравого смысла» чи щось «спасти»… Світ від цих погроз не здригнувся, не відреагував рішуче, не поставив питання про вигнання агресора з Ради безпеки, а промовчав. І став ще на крок ближчим до Третьої світової війни, якщо ми самі себе не порятуємо…
Gismeteo 
