Працюючи за напрямком «Служба розшуку», волонтери Українського Червоного Хреста здебільшого шукають військових – тих, які в полоні, або тих, місце перебування яких невідоме протягом довгого часу. Такі реалії війни. Проте є й інші реалії, і їх насправді чимало, – цивільні, які через війну та спричинену нею евакуацію, іноді – в екстремальних умовах, опинилися в різних регіонах України та не можуть знайти одне одного без сторонньої допомоги. Пошуком рідних, з якими втрачені зв’язки, займаються, зокрема, волонтери Хмельницької обласної організації Українського Червоного Хреста.
Тетяна у Хмельницький переїхала з Миколаївщини. Жінка з власного досвіду знає, що таке швидка евакуація та що таке майже всією родиною в один день народитися вдруге. Тетяна – волонтерка Українського Червоного Хреста у Хмельницькому близько року. За напрямком «Служба розшуку» працює лише два тижні, проте вже має свою історію возз’єднання родини, розкиданої війною на майже 700 кілометрів.
До нас звертаються люди, які втратили родинні зв’язки. Здебільшого це військовослужбовці, які у полоні або з ними немає взагалі ніякого зв’язку. За два тижні, що я працюю, це перший випадок, коли ми розшукували цивільну людину, – розповідає Тетяна.
У Службу розшуку Хмельницької обласної організації Українського Червоного Хреста звернулася пані Аліна – мешканка міста Часів Яр, що у Бахмутському районі Донецької області. Сама вона як внутрішньо переміщена особа опинилася у Дніпрі, а її мама – 77-річна Любов Іванівна – ще деякий час залишалася на Донеччині. Зв’язок між мамою та донькою обірвався у квітні.
«У неї була інформація від своїх джерел, що її мама оформила довідку ВПО у Хмельницькій області. Це була єдина зачіпка для нас – Хмельницька область. Де, що, як – ми не знали, оскільки область дуже велика», – розповідає Тетяна.
Розшукуючи маму, пані Аліна спочатку звернулася до Міжнародного Червоного Хреста. А вже там їй надали координати локальної організації Червоного Хреста на Хмельниччині.
«За телефоном я зібрала всю необхідну інформацію щодо втрати родинних зв’язків. З’ясувалося, що спочатку її маму евакуювали у Слов’янськ, потім – у Покровськ. Весь цей час донька знала, де перебуває мама, вони мали контакти та спілкувалися. Після Покровська зв’язок обірвався. Кудись її перевезли, проте ніхто не знав, куди саме», – розповідає Тетяна.
Ситуацію з пошуком ускладнювало те, що через поважний вік мама Аліни має проблеми зі здоров’ям. Жінка пам’ятає те, що було 30 років тому, проте не орієнтується в реаліях, зокрема, не розуміє, що в країні триває війна. Через це тричі відмовлялася від евакуації, попри сильні обстріли міста, в якому жила.
Натомість дуже допомогло те, що жінка добре пам’ятає дату свого народження, своє прізвище, ім’я та по-батькові та місце свого проживання. Важливим це було через те, що під час евакуації всі документи, які мала при собі Любов Іванівна (паспорт, свідоцтво про народження, ідентифікаційний код), десь загубилися.
«Було багато варіантів, але спочатку не співпадало ім’я, потім не співпадав рік народження. Тобто навіть прізвище, ім’я, по-батькові було однакове», – розповідає Тетяна.
Щоб пришвидшити пошуки, волонтери звернулися до Хмельницької обласної військової адміністрації, з якою співпрацює обласна організація Українського Червоного Хреста.
«Нам пішли назустріч, надали телефони всіх відповідальних, і почалися пошуки. В першу чергу, зважаючи на стан жінки, шукали по спеціалізованих закладах. І зрештою знайшли в Скаржинцях», – розповідає Тетяна.
Підтвердження тому, що вони насправді знайшли ту жінку, яку шукали, волонтери остаточно отримали тоді, коли пані Аліна поспілкувалася з мамою по відео-зв’язку.
З’єднатися мама з донькою наразі не можуть, оскільки пані Аліна мешкає у Дніпрі в статусі ВПО в найманій квартирі, а мама потребує спеціального догляду. Але донька шукає можливість.
«А для нас наразі головне, що ми допомогли людям, розкиданим війною за тисячі кілометрів, знайти одне одного», – каже Тетяна.
Gismeteo 
