Народилась наша Олечка 29 років тому в Хмельницькому в подружжя Петра та Любові Королів, і була єдиною дитиною. Зростала гарною і кмітливою. Її величезні блакитно-сині очі завжди чітко виражали стан доброї душі юнки. А на вустах білосніжного з розовим відтінком личка сяяла привітна усмішка.
Оленька була старанною ученицею у хмельницьких загальноосвітній та музичній школах. Закінчила коледж, а відтак — Інститут мистецтв Рівненського державного гуманітарного університету. Ще у шкільні роки в Олі виявився талант до поезії, якою вона зачитувалася, а згодом і сама стала писати вірші. Будучи дуже скромною, тихою та мовчазною, у віршах вона розкривала свою душу. Її зворушливі поетичні рядки виражали і патріотизм Олі. Понад усе вона любила Україну, не була байдужою до подій, які відбувалися на її теренах.
На жаль, за фахом не знайшлося роботи для дівчини, тож вона залишилася в Рівному, в яке була закохана, і працювала тут продавчинею в одному з магазинів.
Коли почалося повномасштабне вторгнення рф у її рідну країну, дівчина з болем у серці сприйняла цю трагедію. Зразу ж влилася в ряди волонтерів і стала допомагати всім, чим могла, нашим воїнам. Закликала інших не бути байдужими та робити все задля перемоги над злісним ворогом.
Мов янгол во плоті, Оля вірила в добро і справедливість. Але сталася страшна біда саме з нею — доброю і світлою. Про таку наругу і звірство вона не могла й подумати, адже довіряла людям, вірила в їхню порядність і милосердя…
Знайшовся клятий виродок із півдня України, так званий переселенець, що позбавив життя нашої дівчинки, нашого чистого янгола, знівечивши її молоде тіло. Перестало битися полум’яне серденько Олі. Нелюд убив не лише дівчину-янгола, він убив патріотку України, поетесу, яку чекало світле майбуття у вільній, незалежній Батьківщині, талановиту, розумну, справжню україночку…
Наша втрата невимовна. Враз осиротіла вся родина: батьки, єдина тітонька, двоюрідний брат із сім’єю, 90-річна бабуся. Від болю, розпачу, безсилля наші серця рвуться на шматки.
Коли хоронили Олечку в Хмельницькому, її 13-річний племінник у Норвегії грав на фортепіано «Місячну сонату» Бетховена, а по щоках хлопчини котилися гіркі сльози болю за втратою єдиної тітоньки. А його 8-річна сестричка намалювала лебеді для Олі.
Та цих великих родинних почуттів не зрозуміти жорстокому нелюду, що посмів позбавити молоде життя прекрасної дівчини, яка повинна була жити, працювати, творити у своїй рідній Україні.
Ми всі надіємось, що суд буде справедливий. Хоча над усіма судами є найвищий та найсправедливіший — Божий!
Життя триває, в якому нині дуже багато смертей, болю, розчарувань, зради. Тож не зайве було б місцевій владі та поліції пильніше перевіряти вимушено переміщених осіб, дехто з них, правду кажучи, має зовсім недобрі наміри щодо людей, які їх прийняли, поселили та допомагають в усьому. Так, це нелегко і клопітно, проте нам вистачає смертей і каліцтв на фронті. Тил має бути захищений від будь-яких злочинів, а надто вбивств. Страшно та незрозуміло, чому вбивця, рятуючи свою нікчемну шкуру від ракетних обстрілів, утік на Захід і вчинив тут такий страшний злочин, як рашисти в Бучі, Дніпрі, Ірпені… Він вчинив Бучу в Рівному. Поруч із містянами ходив, жив, співіснував цей русскоговорящий перевертень.
Подекуди не розумію співгромадян, жителів України. За кордоном наші жінки та діти ВПО за півтора року вивчили мову тих країн, які дали їм прихисток. Чому ж громадяни нашої країни не бажають розмовляти рідною українською? Невже їм така люба мова окупанта, рашиста, терориста — вбивць, ґвалтівників, злодіїв, невігласів, одне слово, виродків?!
Щоночі, лягаючи, начебто, спати, так хочу, щоб усе було, як до 25 липня — фатальної ночі, коли жорстоко загинула наша Олечка від бридких рук маніяка. Та прокидаючись від короткого сну, усвідомлюєш, що все це є гіркою правдою, і не розумієш — за що й чому… Стискаючи кулаки від болю та безсилля, продовжуємо жити. Та життя розділене вже до і після…
Хто знав нашу Оленьку, проживав поруч, навчався, спілкувався з нею, згадайте тендітну україночку, патріотку, поетесу. Віримо, що її світла душа полетіла в Обитель до Господа, який подарує їй Царство Небесне та життя вічне.
Прости нам, люба дівчинко, що не вберегли тебе, не захистили… Світи нам небесною вечоровою зіронькою, щоб життя наше не було таким терпким трунком…
Твій світлий образ — у нашій пам’яті і серці, допоки ми…
Gismeteo 
