На Хмельниччині з початку російсько-української війни понад 20 священників упц мп перейшли до Православної Церкви України. У кожного власна історія, за якою стоїть не лише духовний, а й людський, громадянський вибір. Доля доктора богослов’я, архімандрита Даниїла Тарнавського, який у 2018 році покинув упц мп і став священником УПЦ Київського патріархату (нині ПЦУ), особлива.
Даниїла Тарнавського було призначено не парафіяльним священиком, як зазвичай, а відразу військовим капеланом 19-ї ракетної бригади “Свята Варвара”. І це при тому, що в юності йому не довелося служити в армії через важку травму хребта, а в якихось 30 своїх літ змінив, як каже, шовковий підрясник і класичні туфлі на військовий однострій і берці. За 23 роки священицького служіння отець Даниїл здобув чималий досвід, але з єдиним його серцю змиритись найважче: проводжати в останню дорогу 18-20-літніх героїв, які не встигли створити сім’ю, народити діток. Адже на небеса, у вічне військо віддаємо цвіт роду українського, наш золотий генофонд. Тому капелан працює, як духівник, також із родинами, що втратили своїх найдорожчих, своїх і наших героїв — така його духовна місія.
У 2019 році отець Даниїл вперше зі своїм підрозділом вирушив у зону бойових дій на схід. У 2021-му отримав звання молодшого лейтенанта капеланської служби. І лише в 2022-ому Україна законодавчо визнала капеланів військовими. Після того, як військовий капелан став військовослужбовцем, йому були надані певні соціальні гарантії. “До цього ми юридично і соціально були абсолютно незахищені”, — розповідає офіцер капелан. На початку російсько-української війни на фронті дуже не вистачало капеланів, фактично їх майже не було. Тому що не кожний парафіяльний священик готовий до такого служіння. І тепер військових капеланів на фронті все ще недостатньо, і найближчим часом, каже отець Даниїл, ця ніша не буде стовідсотково заповнена. Зі своїми побратимами капелан перебуває на постійному зв’язку. Якщо не безпосередньо на позиціях, то телефоном. “Підрозділи нашої бригади розкидані по всій Україні, і, якщо є потреба, я, зазвичай, вирушаю, де б це не було. Може звечора бути сказано: отче, збирайтеся, їдемо. Капелан у війську — це людина, до якої воїни йдуть поділитися насамперед наболілим. Він і духівник, і психолог, і друг. У церкві є така практика, яка називається таємниця сповіді, на фронті вона також діє, — каже капелан. — У важких воєнних випробуваннях людині навіть із найпотужнішою зброєю потрібний духовний захист”.
А ще священик не повинен дистанціюватися від людей, вивищуватися над ними. Це стереотипи, які вибудувала, нав’язала вірянам російська церква. “Священик змушений перебувати з різними людьми, і має бути їх частиною: спілкуватись з ними звичайною мовою, мати захоплення. Я тішуся з того, що можу вийти в місто, зустріти людей, яких знаю багато в силу своїх обов’язків, випити з ними кави, я не дистанціююся від людей, я їх частина”, — розповідає капелан. І при цьому навіть показує приклад, як жити активно, і чернецтво тут не завада. Мало хто з хмельничан може в стильному байкері, який мчить на своєму лискучому залізному коні, упізнати священика. Втім Даниїл Тарнавський — байкер із стажем, перший мотоцикл придбав 15 років тому, теперішній — навесні минулого року. “Це частина мого життя, завдяки якій я можу трішки розумово розвантажитися, — пояснює своє захоплення.
А цього літа освоїв новий вид спорту — SUP-серфінг, тобто плавання стоячи на дошці з веслом. “Мої товариші часто запитують, чому воно мені так зайшло. Я не знаю… Я на дошку став досить нещодавно, це зовсім нові відчуття. Взагалі, кожен вид спорту дає свої емоції: їзда на байку дає багато драйву, а на воді, на Південному Бузі, ти розслабляєшся, заспокоюєшся…”, — пояснює. …Підтримувати військових, допомагати їм власним прикладом адаптуватись в житті, каже отець Даниїл, буде доти, поки це буде потрібно, а опісля передаватиме свій досвід майбутнім військовим капеланам. Поки ж залишається в лавах ЗСУ — служить Богу і Україні.
Gismeteo 
