Генеральний директор Понінківської КПФ Руслан Сава і машиніст папероробної машини, захисник Михайло Олійник.
Ще понад століття тому шотландський письменник Семюел Смайлс зазначив, що весела людина створює навколо себе веселий світ, а похмура людина створює собі світ похмурий. Це певною мірою стосується і нашого Героя-Захисника Михайла Олійника, робоча зміна якого на Понінківській картонно-паперовій фабриці закінчилася 24 лютого 2022 року. Які би життєві проблеми і особисті перипетії не переслідували його впродовж життя, щира усмішка, добра натура та весела вдача здатні повернути все на світлий бік.
Навіть прискіпливо вдивляючись у стомлене і змучене обличчя воїна, який лише за останні півтора року був кілька разів ранений, обпечений від вибухів та загорань, різаний та шитий медиками-рятівниками, але живий (!) повернувся зі самого пекла, не можна вгледіти на його обличчі потреби у співчутті та жалості. Натомість доброзичлива та щира усмішка на змарнілому обличчі зачаровує і манить, адже недаремно машиніста ПРМ ПКВ №1 Михайла Олійника обожнюють і поважають усі колеги. На Понінківську картонно-паперову фабрику Михайло влаштувався у 2013 році, перед цим відслуживши строкову службу і попрацювавши на Миропільській паперовій фабриці. А вже за рік почалося російське вторгнення, почувши про яке, юнак не зміг всидіти на місці. Добровольця Михайла спочатку відправили на один із блокпостів Кримського півострова, але так, як на той час там не було активних бойових дій, тож справжнє бойове хрещення отримав у Волновасі. Потім були інші міста Донеччини, інші бої, відчай, перші втрати. Після чергового поранення Михайло змушений був повернутися додому, адже потрібно було родину підтримувати, дітей виховувати і на рідну Понінківську картонно-паперову вже як фахівець повертатися.
Страшна новина про повномасштабне вторгнення 24 лютого 2022 року застала Михайла на роботі. Він упродовж дня кілька разів намагався покинути робоче місце і всіляко доводив керівнику, що мусить зараз не про безперебійну роботу папероробної машини дбати, а бути у військкоматі. Не піддаючись загальній паніці, Михайло зумів додзвонитися бойовим побратимам, які лишалися в бригаді, і наступного дня, як справжній патріот, поїхав боронити свою країну від ворога.
Куди би не занесла військова служба Цигана, такий позивний йому дали побратими ще з 2014, з усіх колотнеч і незрозумілих ситуацій міг знаходити вихід і правильне рішення. Чи то в запеклому бою, обороняючи столицю, чи в Ізюмі, чи на Запорізькому напрямку. Доля була прихильна до Михайла, оберігала його життя, але і сильно не балувала, карбуючи життєпис військового новими шрамами. Він не любить пригадувати, як і де отримав поранення, не жаліється на пекучі болі і спогади, про вимушене звернення до медиків і госпітальні будні. Руки-ноги є, значить – живий! А ще – незмінна щира усмішка. Стан здоров’я Михайла не дозволяє йому зараз повертатися на бойові рубежі, але і до робочого станка він не спішить. Допоки шукає можливість і місце бути потрібним там, де і має бути справжній патріот-захисник, аби щонайбільше допомогти своїм бойовим побратимам! І хоч якими б були проблеми буднів, ми всі, в кожній домівці, на кожному робочому місці тримаємося завдяки їм, нашим невтомним і непереможним Героям-захисникам!
Gismeteo 
