Чорний лютий Красилівщини

Лютий на Красилівщині скорботний: на щиті додому повернулося п’ять захисників.

10 лютого жителі та гості міста живим коридором пам’яті та шани навколішках провели в останню дорогу нашого земляка, уродженця села Митинці, старшого стрільця 3-го відділення, 3-го взводу роти охорони старшого сержанта, 45-річного Віктора БАРМУ.
Усе життя він захоплювався музикою, проте докорінно змінив свою діяльність, коли Україна опинилася у небезпеці.
Він народився та провів своє дитинство і юність у селі Митинці. Там закінчив місцеву школу. Згодом навчався в Одеському музичному училищі. Після навчання був призваний на строкову військову службу, закінчивши яку, уклав контракт зі Збройними Силами України та служив в Оркестрі Почесної варти при Міністерстві оборони України.
У 2016 році пішов добровольцем у склад оперативно-тактичного угрупування «Маріуполь» та брав участь в антитерористичній операції на території Луганської та Донецької областей. У серпні 2023 року був мобілізований та виконував бойові завдання на Запорізькому та Харківському напрямках. 29 січня його життя обірвалося.
Низький уклін і щирі співчуття мамі Героя – Софії Михайлівні, сину Назару, рідним братам – Борису й Леонтію, який зараз також боронить Україну.
Поховали Захисника на кладовищі рідного села.

11 лютого жителі та гості провели в останню дорогу водія 3-го гранатометного відділення гранатометного взводу 2-го механізованого батальйону, нашого земляка, уродженця міста Красилів, 47-річного солдата Сергія ІВАНЧУКА.
Сергій Іванчук з лютого 2025 року вважався безвісти зниклим. У рідних не згасала надія побачити його живим, але нещодавно підтвердилося найстрашніше – Сергій загинув, евакуюючи та рятуючи своїх поранених побратимів, намагаючись їх вивезти, не вберіг себе.
Сергій Іванчук народився і виріс у Красилові. Тут закінчив школу № 5, згодом Красилівський професійний ліцей. Працьовитий та добрий. Відкрив свою справу, займався підприємницькою діяльністю. Разом з дружиною мріяв про щасливе майбутнє своїх трьох дітей.
З кінця 2024 і до лютого 2025 року – виконував бойові завдання на Покровському напрямку. І завжди був вірний військовій присязі, захищав своїх дітей, свою сім’ю і кожного з нас.
Низький уклін та щирі співчуття мамі Героя – Валентині Іванівні, дружині Ірині, дітям – Вадиму, Софії та Івану, сестрі Лілії, усій родині, всім, хто знав і любив Сергія.
Зі всіма військовими почестями поховали Захисника на Алеї Слави міста Красилів.

13 лютого жителі та гості міста провели в останню дорогу старшого навідника 1-го мінометного взводу мінометної батареї 1 батальйону морської піхоти, старшого матроса 33-річного Сергія КАЛІТУ.
Мужній воїн загинув 3 лютого поблизу населеного пункту Мар’їне на Сумщині.
Народився в селищі Тошківка на Луганщині. Там закінчив місцеву школу. Два роки до початку війни Сергій працював на шахті «Тошківська». Коли туди зайшли окупанти, він виїхав на підконтрольну Україні територію.
З березня 2024 року, разом із сім’єю, проживав у Красилові. Працював вахтовим методом у Києві монтажником зовнішніх трубопроводів у товаристві «Будінвест».
У липні 2024 року був мобілізований до Збройних Сил України та виконував бойові завдання на різних ділянках фронту.
Щирі співчуття дружині Героя – Людмилі, маленькій донечці Веронічці та сину Назару, сестрам Оксані та Ірині, усій родині.
Поховали Сергія Каліту на Алеї Слави міста Красилів.

19 лютого жителі та гості міста живим коридором пам’яті та шани навколішках провели в останню дорогу нашого земляка, жителя села Кульчини, старшого сержанта двадцятитрирічного Андрія ХУДОГО.
«Дорога громадо, сьогодні ми з глибоким сумом і болем у серці прощаємося зі зовсім юним Героєм – старшим сержантом Андрієм Худим.
Коли розпочалася повномасштабна війна, Андрій, незважаючи на молодий вік, вирішив, що не має права стояти осторонь та зробив свідомий вибір – став на захист своєї країни. 20 березня 2022 року Андрій уклав контракт із Збройними силами України. Виконував бойові завдання з укріплення державного кордону у Волинській області, воював у Тошківці Сіверськодонецького району. У 2023 році протягом трьох місяців тримав оборону в пеклі Бахмута. Був поранений, але, попри біль і втому, повернувся у стрій, продовжив службу, залишаючись вірним присязі та своїм побратимам.
14 лютого серце Андрія не витримало і він помер поблизу населеного пункту Шабельне на Харківщині. Йому назавжди 23…
Щирі співчуття мамі Героя – Тамарі Анатоліївні, татові Ігорю Вікторовичу, брату Петру, усій родині.

20 лютого Щиборівська громада в глибокій скорботі провела в останню путь мужнього Воїна, жителя села Кузьмин, заступника командира бойової машини, навідника-оператора 3 механізованого відділення 1 механізованого взводу 5 механізованої роти 2 механізованого батальйону Назара ЛЕБЕДЕНКА, який став на захист рідної землі у найтяжчий для країни час.
У 2024 році Назар став на захист кордонів нашої держави, вступивши до лав Збройних Сил України.
Спочатку він ніс службу на Дніпропетровщині, а згодом його підрозділ був направлений у Херсон, де отримав позивний «Баян».
Боронячи державу від російських загарбників, у червні 2024 року отримав поранення ноги і певний період перебував вдома. Проте вже у лютому 2025 року він знову продовжив службу – спочатку в підготовчому центрі у Рівному, а потім потрапив у місто Суми, де на початку осені отримав поранення і втратив око. Впродовж місяця був вдома на реабілітації. Після травми Назар повернувся у Суми і там очікував проходження ВЛК.
Попри біль і складні випробування, він не втрачав сили духу. 11 лютого 2026 року під час проходження військової служби в населеному пункті Радьківка Сумської області його серце, сповнене болю війни, не витримало – він передчасно пішов з життя. У нього залишилась мама, сестра і троє племінників. Щирі співчуття рідним, друзям, близьким, розділяємо біль важкої втрати…
Панахида за всіма загиблими відбулася у Красилівському Свято-Воскресенському храмі ПЦУ, церкві Різдва Пресвятої Богородиці ПЦУ с. Кульчини, каплиці Воскресіння Христового села Кузьмин Православної церкви України.