Петро зростав без батька. Коли йому виповнилося три роки, важка хвороба забрала найдорожчу для хлопчика людину. Тож у малолітті довелося йому пізнати присмак сирітського окрайця. Мати привчила сина цінувати тяжку селянську працю, копійку, зароблену в поті чола, і людей. У школі навчався на відмінно, був гарним спортсменом. На канікулах призвичаївся до нелегкого селянського ремесла: зачищав пожнив’я, скиртував солому. Ненька найбільше хотіла, аби син здобув належну освіту. Отож по закінченні восьмирічки, вступив до сільськогосподарського технікуму. Відшуміли студентські роки, й Петро отримав диплом спеціаліста сільського господарства та повістку з райвійськкомату.
…Буяла весна. Рідне Петрове село Веселе купалося в зелені садів. Юнак милувався його природою. На вечірку приїхала з райцентру і його дівчина Надійка, котра навчалась в педучилищі. А коли рано-вранці проводжали усією громадою, прощатися з селом було дуже важко, бо все тут рідне, близьке, дороге…
Читати далі