Травнево травень розіллявся,
Бузок під хатою розцвів,
Так світ в любові нам
зізнався Жагою вишуканих див.

Моє село в уяві — це мамина колискова, це мої перші кроки, це розповіді батьків про минуле рідного краю, це мої перші сходи до храму науки — рідної школи, з якою пов’язане все життя. Це друзі, моя вулиця… Моя батьківщина, моя Україна.

“Доброго дня, дорога редакціє.
Вже багато років моя сім’я передплачує улюблені “Подільські вісті” — з цікавими статтями, розповідями про людські долі, з “Цілителем” та ін. Хотілося б побачити і свої вірші в газеті — про рідний край, про переживання і біль…”

Ходить гарбуз по городу й питається свого роду: “Чи ще живі, чи здорові всі родичі гарбузові?” Ці віршовані рядочки нагадують про дитинство. Всім нам вони відомі. В Україні, мабуть, нема жодного господаря чи господині, які б не вирощували цю культуру у себе на городі. Наша сім’я також не є винятком. Раніше ми щороку з батьками садили гарбузи на нашому полі.

«Шановна редакціє!
Разом із дружиною хочемо подякувати за вашу газету «Подільські вісті», з якої ми дізнаємось майже про все, що відбувається в нашій області. Видання передплачуємо уже багато років, навіть отримували приз від редакції як найвідданіші читачі.
Я ніколи не писав вірші і навіть не було такої думки. Перший вірш написав три роки тому, коли мого сусіда, тридцятирічного чоловіка, привезли «на щиті» з фронту. То був вірш «Очі без сліз». Тому пропоную читачам ознайомитися з ним».

Професій в світі є багато,
Та лікар — важливіша всіх.
Людина в білому халаті
На варті кожного стоїть.

Керівництво Деражнянської житлово-експлуатаційної контори №1 (директор Михайло Ярославович Харатін і його заступник Микола Петрович Антощишен) створили дружний, організований колектив працівників комунальної установи. Вони вміло розподіляють робочу силу і забезпечують всі потреби, що виникають в процесі роботи підприємства.
У воєнний період багато зусиль працівників спрямовуються на допомогу Збройним силам України.

По синім небі сірі гуси
Несуть мій спокій у світи.
Я срібним пір’ям доторкнуся
Твоєї, земле, доброти.

В народі кажуть, що нічого випадкового у нашому житті не буває: все відбувається так, як і має бути. А є ще Божа засторога — від долі не втечеш і не об’їдеш її конем. Ці слова справедливо можна поставити епіграфом до довгої і неспокійної трудової долі Михайла Павловича ПАХУТИ, якому 2 лютого цього року виповнилося 100 років.