Глибокий сум та біль непоправної втрати об’єднав громаду Хмельниччини. Після
важкої хвороби, 20 липня 2026 року відійшла у вічність відома громадсько-політична
діячка, берегиня історичної спадщини нашого краю Галина Іванівна Барабаш.

На 79 році життя відійшов у вічність Петро Якович СЛОБОДЯНЮК —
заслужений працівник культури України, кандидат історичних наук, професор ВГО
«Українська Технологічна Академія». Член Національних спілок журналістів,
архівістів, краєзнавців, театральних діячів. Почесний член центру дослідження
Поділля, старійшина Подільського коша українського козацтва. Автор багатьох книг
з історії Поділля та України. Почесний ветеран Хмельниччини.

Борис Андрійович Мельник народився 16 липня 1946 року в селі Вербка
Кам’янець-Подільського району на Хмельниччині. Батьки – Андрій Максимович та
Ганна Павлівна – змалку були чітким дороговказом для його подальшого життя.
Вони переконали сина, що лише сумлінне навчання та наполеглива праця є
запорукою успіху.
У дванадцятирічному віці став учасником Всесоюзної сільськогосподарської
виставки, має відзнаку. А ще був закоханий у музику. В юному віці самотужки здобув
навики гри на баяні. Саме це захоплення й привело його до навчання в училищі
культури у місті над Смотричем. Тут проявились його наполегливість,
цілеспрямованість та лідерські якості. Саме тут і з’явився перший управлінський
досвід з обранням його на посаду секретаря комітету комсомолу училища.

Уже не вперше пишу про заслуженого будівельника України, кавалера ордена «За
заслуги» III ступенів та інших державних нагород, державного службовця, ветерана
праці Анатолія Онисимовича Овчарука.

У Копачівці на Деражнянщині процвітає СТОВ імені Шевченка. В області небагато
таких економічно сильних господарств. Ринкові експерименти 90-х років минулого
століття тут пережили майже без втрат.

26 червня вісімдесят п’ятий день народження зустріла Галина Петрівна
Чекерда — добре відома на Хмельниччині людина, колишня очільниця
Летичівського району, голова ветеранської організації Летичівської та
Меджибізької територіальних громад, яка наповнює свої будні добрими
справами. Підтримує ветеранів війни і праці на території громад, робить усе
для наближення нашої Перемоги.

21 червня на 85 році життя відійшов у вічність Олександр Максимович
КАДУЦЬКИЙ — голова ревізійної комісії Хмельницької обласної організації
Організації ветеранів України, ветеран праці та споживчої кооперації.

Володимир Борисович Кирилюк — знана на Хмельниччині та за її межами
людина. Він багато років віддав роботі в агропромисловому комплексі. Пройшов
шлях від агронома радгоспу до заступника голови облдержадміністрації. Мені
довелося з ним працювати. Признаюся, я багато навчився у нього, мав за взірець.
Він обраний членом ради обласної організації ветеранів. Під час нещодавньої
зустрічі ветеран-аграрій повідомив про ініціативу керівника фермерського
господарства Староостропільської громади Катерини Адамівни Огреби. Вона
підтримала й допомогла ввести в навчальний процес Староостропільського ліцею
предмет «Агросфера».
Володимир Борисович наголосив, що цей предмет нині вкрай необхідний для
ознайомлення вихованців навчального закладу з сучасними технологіями в
сільському господарстві, розкриття цієї важливої галузі, а головне — виборі
майбутньої професії. До слова, Катерина Адамівна надала велику допомогу
директору ліцею Іванні Василівні Севернюк, яка виявила бажання викладати цей
предмет, придбати навчальні посібники, пройти навчання при Всеукраїнській
аграрній раді. І вже другий рік тут учні опановують цю науку.
— Я цілком підтримую Катерину Адамівну. Через декілька днів вихованці цього
навчального закладу будуть проходити семінар-практикум в кооперативі «Ладиги».
Запрошую вас взяти участь — мовив Володимир Кирилюк.
І ось ми приїхали в сільськогосподарський кооператив «Ладиги», який багато
років очолює Віталій Васильович Фомович. У селі Ладиги він народився в сім’ї
інженера та вчительки, тут минуло його дитинство і юність, звідси започаткована
його звивиста життєва стежина. Ще в шкільні роки юнак у серці виношував мрію
стати, як його батько, інженером. Тому після закінчення місцевої середньої школи
вступив на інженерно-механічний факультет Кам’янець-Подільського
сільськогосподарського інституту, який закінчив у 1990 році.

Чергова медсестра терапевтичного відділення Хмельницького обласного
госпіталю ветеранів війни Тетяна Черній вже 31 рік працює в лікувальному
закладі. Відразу ж після закінчення Хмельницького медучилища пов’язала своє
життя з госпіталем.
— У моїй родині сподівалися, що я, як матуся, стану вчителькою, а я обрала
медицину, — розповідає пані Тетяна. — Мамин тато повернувся з війни в 1945 році
з важким пораненням ока. Напівнезрячим працював на землі, був агрономом,
посадив гарний сад… Але відлуння Другої світової було жорстоким. Настала повна
сліпота. Бабуся 18 років доглядала незрячого. Потім занедужала і сама бабуся. Мій
вибір був усвідомлений — медицина.
Таня після Вербкадерев’янської дев’ятирічки приїхала до Хмельницького на
вступні екзамени, але її чекала незадовільна оцінка за диктант. Розчарувалася, бо
матуся, філолог. Підвела рідненьку. Не розгубилася, здобувала середню освіту аж за
15 кілометрів — у Шарівці, Ярмолинецького району. Щоранку шкільний автобус
підвозив до школи. Що цікаво, не справилась на вступному екзамені з української
мови, а згодом вийшла переможницею на районній олімпіаді. Писала твір на вільну
тему про хліб і землю…
…Пролетіли роки навчання в середній школі. Тут зустріла свою долю —
однокласника Віктора котрий, обрав професію аграрія, вступив до Новоушицького
технікуму сільськогосподарської механізації. П’ять років дружила Таня з Віктором,
дочекалася з армії, одружилися. Дав Господь їм два синочки Дениса та Владислава.
Має родина свій бізнес — обробляють землю, вирощують зернові культури.
А Таня таки вступала до медучилища. Цього разу стала студенткою, адже
закінчила середню школу зі срібною медаллю.
— Здається, недавно переступила поріг госпіталю, а вже минуло так багато років,
— мовить медсестричка. — За цей час лікувалося у нас п’ять поколінь ветеранів.