Олег Анатолійович Каденко народився в місті Скалат на Тернопільщині. Юнак ще з дитинства мріяв стати лікарем. Тому після закінчення місцевої середньої школи вступив до Воронезького державного медичного інституту на лікувальний факультет, який закінчив в 1979 році. Нині він — лікар, науковець, керівник відомий не тільки в регіоні, але й далеко за його межами. Людина, яка вибрала медицину, свідомо віддає частку своєї душі пацієнту. Член Національної спілки журналістів України.

Наш односелець, хороша, розумна людина – Віктор Гнатович ТОКАР відійшов у вічність минулоріч восени на 87-му році життя.

11 березня славний 85-літній ювілей завітав до нашого земляка, жителя смт Антоніни, майстра поетичного слова Миколи Івановича КОЛОМІЙЦЯ.

На Шепетівщині Івана Івановича Вичавку — директора ТОВ “Поділля плюс”, благодійника, учасника бойових дій в Афганістані шанують за непідкупну любов до землі, своїх трудолюбивих ленківчан. Іван Іванович відповідальний, толерантний, чверть століття вміло керує товариством. Як йому із однодумцями — єдиним у районі — вдалося зберегти колектив, наша розповідь.

Пів ста уже минуло козаку,
Ішов він вгору на віку.
А вверх дорога не проста –
Часом терниста і крута…
Але ішов, долав пороги,
Минав невдачі й застороги.
Бо поряд музика звучала –
На успіх і на долю надихала…
І поринав в мелодію життя,
У кожну пісню – як у майбуття.
Душа летить, а музика лунає,
Хто вірить – той усе здолає…
Хоча цвіте в чуприні сивина,
Та лиш Дмитру окрасою вона,
Бо перед ним ще падуть ниць
З десяток гарних молодиць…
Йому ж, напевно, в дні оці
Знов сняться міні-спідниці.
Тож хай продовжиться політ
Вкраїни сину ще на сотню літ.
Щаслива путь веде у даль,
Дзвени, наповнений кришталь!

Дитинство і юність Лідії ЗАГОРУЙ минуло в селі Сошне на Ізяславщині — в краю мальовничих озер і мрійливих дібров. Батькові Михайлу Івановичу — учаснику Другої світової війни та матері Марії Корніївні — передовій ланковій донька завдячує звичкою вставати до зорі і трудитися, не покладаючи рук.

До 95-річчя з дня народження Юрія Григоровича Полевничого.

Мала батьківщина героя нашої оповіді Богдана Вікторовича Квасньовського — мальовниче село Осламів, що на Віньковеччині. Тут він народився в родині священника. Звідси пішов у світ життєвими стежками. Ще з дитинства виношував у серці мрію стати лікарем-хірургом. Тому по закінченні 9 класів місцевої загальноосвітньої школи навчався у медико-біологічному ліцеї при Він- ницькому медичному коледжі. Потім були роки навчання у Тернопільському медичному університеті на лікувальному факультеті, який закінчив у 2020 році.

Ця миловидна, привітна жінка часто переступає поріг ради ветеранів смт Чемерівці, щоб долучитися до дуже важливої справи – роботи на благо ветеранської організації регіону. Тут вона майже кожного дня зустрічається з людьми, спілкується з ними, допомагає, підтримує, консультує, як вирішити те чи інше питання.

Родину Бухалів щиро шанували у селі Дударків Бориспільського району, що на Київщині, йшли до них по добре слово і пораду. А вони щедрі та привітні не тільки до родичів, а й до усіх, хто до них звертався. І батьки вони хороші. Купали ревно своїх дітей у любові та достатку.