З редакційної пошти

«Шановна редакціє!
Разом із дружиною хочемо подякувати за вашу газету «Подільські вісті», з якої ми дізнаємось майже про все, що відбувається в нашій області. Видання передплачуємо уже багато років, навіть отримували приз від редакції як найвідданіші читачі.
Я ніколи не писав вірші і навіть не було такої думки. Перший вірш написав три роки тому, коли мого сусіда, тридцятирічного чоловіка, привезли «на щиті» з фронту. То був вірш «Очі без сліз». Тому пропоную читачам ознайомитися з ним».

Очі без сліз
Я кожен день бачу ту посивілу матір,
В якої сина забрала війна.
Стоїть біля своїх воріт, кінчиком хустки очі протирає,
Бо сліз у тих очах давно уже немає.

Тією вулицею він ходив до школи,
А на подвір’ї голубів ганяв…
По тій доріжці, встеленій квітками,
В останню путь оркестр проводжав.

Усі навколішки стояли,
В серцях у всіх нестерпний біль,
Востаннє ми Сергія проводжали,
Востаннє бачилися з ним.

Оркестр заграв гімн України,
Салют три рази прогримів…
І на Сергієвій могилі
Державний Стяг замайорів.

І хто б не їхав чи не йшов повз кладовище,
Повернеться лицем на Стяг.
Перехристившись тихо скаже:
«Земелька пухом, тобі сільчанин наш».

Ми щиро співчуваємо усім тим матерям,
Низький уклін вам, посивілі неньки.
Ми дякуємо вам за ваших дочок і синів,
Які загинули за Україну
В боях з росією на полях смерті.