Життєві обрії Михайла Пахути

Михайло Павлович є одним із найвідданіших читачів і багаторічним прихильником обласної газети “Подільські вісті”, яку передплачує вже 79 років поспіль. Це направду найвищий прояв читацької любові. Писав на шпальти видання про невтомну працю аграріїв, про ветеранів Хмельниччини та злободенні теми.

В народі кажуть, що нічого випадкового у нашому житті не буває: все відбувається так, як і має бути. А є ще Божа засторога — від долі не втечеш і не об’їдеш її конем. Ці слова справедливо можна поставити епіграфом до довгої і неспокійної трудової долі Михайла Павловича ПАХУТИ, якому 2 лютого цього року виповнилося 100 років.

Михайло Пахута — ветеран Другої світової війни і праці, багаторічний очільник первинної ветеранської організації мікрорайону Лезневе, що в обласному центрі.
Ювіляр народився в селі Лезнево 2 лютого 1926 року. Любов до землі й до людей йому передавалася від батьків. Тому навчався на агрономічних факультетах Кам’янець-Подільського сільськогосподарського технікуму та сільгоспінституту. Після закінчення яких, залишився трудитися на рідній землі у тодішньому радгоспі імені Щорса, центральна садиба якого розташовувалася у Гречанах. На його землях вирощували високі врожаї зернових і технічних культур навколо Хмельницького. Тут він обіймав посади агронома, головного агронома, голови профспілкового комітету.
То була нелегка робота. Але Михайло Павлович змалку привчений батьками трудитися від зорі до зорі. Чимало зробив він для того, аби радгосп вирощував одні із кращих в районі, а то й в області врожаї зернових і технічних культур. Пам’ятаю, на цьому неодноразово наголошував тодішній очільник Хмельницького району Іван Миколайович Бондар (вічна йому пам’ять). Я тоді працював у цьому районі.
Гарні і теплі відгуки чув про Михайла Пахуту від колишніх директорів радгоспу Івана Менчинського та Миколи Ткачука, які, на жаль, вже відійшли у вічність.
Ювіляр сам вчився і вчив інших.
— Я прийшов працювати у радгосп. Спочатку агрономом, маючи певний досвід у сільськогосподарському виробництві, — каже колишній колега Михайла Пахути Микола Адольфович Хайнецький. — А головне, багато чому навчився у нього. Зокрема, професійно ставитися до справи, трудитися, не покладаючи рук, долати життєві труднощі, жити і творити на благо України.
До слова, пізніше Микола Хайнецький займав високі посади не тільки в радгоспі, але й був головним агрономом в облсільгоспуправлінні, заступником начальника обласної інспекції по заготівлі та якості сільськогосподарської продукції. Уроки Пахути у нього на все життя.
Михайло Павлович завоював повагу і авторитет серед працівників радгоспу. Тому спілчани у 1982 році обрали його головою профспілки сільгосппідприємства. Скажу без перебільшення, що він горів на цій роботі. Захищав інтереси членів профспілки. Дбав про їх відпочинок, соціальний захист, медичне обслуговування, спортивне й культурне дозвілля. В усьому підтримував їх ініціативу.
— Де б я не працював, — говорить Михайло Пахута, — я завжди відчував себе хліборобом.
“Він завжди мав власну думку і вмів її аргументовано відстояти” — пригадуються слова його підлеглих та колег по роботі.
Активна життєва позиція, глибока обізнаність у багатьох питаннях були притамані Михайлу Павловичу і після виходу на пенсію. Тому не випадково ветерани Лезнева обрали його своїм головою. Спільно з виконкомом Хмельницької міської ради, членами президії йому доводилося обстежувати умови проживання ветеранів. Кому вкрай необхідно, надавалась матеріальна допомога, виділялися кошти на ремонт житла тощо.
Ветерани також дякували голові за сприяння в лікуванні в обласному госпіталі ветеранів війни, допомогу з придбання путівок на санаторне лікування. І це не забувається. Бо на схилі літ людині найбільше потрібне душевне тепло, яке нічим не заміниш.
Внесок Михайла Павловича у розвиток ветеранського руху неможливо переоцінити. Як і в мирний час, так і в годину воєнного лихоліття. Він міг організувати роботу так, щоб дійти до кожного ветерана, розвивав волонтерську діяльність. З початку війни робить усе можливе для допомоги ЗСУ.
У Лезневському мікрорайоні обласного центру вшановують захисників України і не забувають героїв минувшини. Тут ветерани разом з предстаниками влади беруть активну участь в урочистих заходах, присвячених визволенню краю від німецьких загарбників.
Наша розповідь про Михайла Павловича була б неповною, якби не згадали про його дружину Раїсу Антонівну, з якою прожили у парі 37 років. Вони виростили двох доньок — Галину та Ларису, дочекалися онуків.
Невтомна праця, участь у Другій світовій війні, неоціненний вклад у ветеранський рух полковника у відставці М. П. Пахути високо оцінила влада, люди. Його відзначено урядовими нагородами, Почесними грамотами обласної державної адміністрації та міської ради, обласної та міської ветеранських організацій.
У ювілейний день Михайла Павловича Пахуту привітали рідні, друзі, знайомі і представники міської влади та ветеранських організацій обласного центру на чолі з депутатом міськради, начальником управління праці, соціального захисту населення Слов’яном Ільковичем Воронецьким. За дорученням міського голови Олександра Сергійовича Симчишина вручили ювіляру Грамоту міської ради, подарунок, квіти.
Долучилася до вітань і обласна організація ветеранів України разом з її очільником Борисом Андрійовичем Мельником. За багаторічну сумлінну роботу на ветеранській ниві вручили Михайлу Пахуті Почесну Грамоту ветеранської організації області. Вони побажали ювіляру усіляких гараздів, а насамперед здоров’я та миру.
Валерій МАРЦЕНЮК.
P.S. Редакція “Подільських вістей” долучається до всіх вітань на адресу ювіляра. Щиро зичимо Михайлу Павловичу здоров’я, сил та сімейного затишку. Висловлюємо подяку нашому відданому читачеві за його незрадливу любов до газети.