Успіх приходить тоді, коли робота обрана до душі

Моя співрозмовниця – Красилівський міський голова Ніла Василівна Островська.

– Ніло Василівно, розкажіть про себе.

– Народилася в маленькому, але дуже мальовничому селі Рублянка на Красилівщині (зараз село Антонінської ТГ). Це земля предків, там жили мої дідусі і бабусі, батьки, які згодом переїхали у Красилів. Хоча жила там недовго, але всім серцем полюбила сільську місцевість, природу.
Ще в молодших класах захопилася математикою. Зрозуміла, що це моє, тому обрала професію фінансиста: вступила й успішно закінчила спочатку кооперативний технікум, а згодом Тернопільську академію народного господарства. Працювала в податковій інспекції, де набула певного досвіду. Щиро захоплювалася людьми, які заснували власну справу, досягають своєї мети, мають гарні результати. Робота ця показала мені багато сторін і усвідомлення того, що можна не просто ходити на роботу і бути чиновником, а можна мати власну справу, яка приносить задоволення і користь суспільству та собі.
Якийсь час я жила серед сільських людей, бачила їх потреби, і їх життя мені близьке та зрозуміле. Напевно, це стало поштовхом до того, що з перших днів роботи в міській раді люди дуже дивувалися: після звернення до міського голови, вони отримували реальну допомогу. Для мене це були ніби й невеликі зусилля, а люди були задоволені, що їх вислухали й розв’язали їхні проблеми. Я бачила довіру в очах людей і гордилася тим. Після цього хотілося робити більше хороших справ, щоб люди відчували, що їх поважають, їх проблеми важливі і влада може їх розв’зати.
Я знайшла справу, яка мені дійсно приносить задоволення. До початку повномасштабної війни я дуже любила свою роботу. Навіть не хотіла йти у відпустку, і працювала навіть у вихідні.
Китайський філософ і політичний діяч періоду Чуньцю Конфуцій, який традиційно вважається зразком китайських мудреців, колись сказав: «Оберіть собі роботу до душі, і вам не доведеться працювати жодного дня у своєму житті». І я знайшла ту справу, якою я насолоджуюся. Але це було до війни. Те, що ми робили з моєю командою, нам усім приносило задоволення. Нам вірили люди, які бачили результат наших зусиль, це вартувало того, аби працювати для них.

– Як змінилася Ваша діяльність з початком повномасштабної війни?

– Зараз усі українці перебувають у великому стресі. Ми всі живемо від тривоги до тривоги, зустрічаємо кожен день як нове життя. Ми всі у величезному нервовому напруженні, яке не відпускає нас вже п’ятий рік і це дуже відображається на здоров’ї людей, на їх психіці. Але ми – українці, ми сильні, ми стоїмо!
Завдяки тому, що на території нашої громади працюють промислові підприємства, аграрні компанії, підприємці малого та середнього бізнесу, люди, які в цей складний час не покинули Україну, а всі свої зусилля вкладають у розвиток громади, ми виконали минулорічний бюджет і навіть перевиконали його! Завдяки цьому ми маємо можливість допомагати фронту. Адже це наш обов’язок – підтримати хлопців, які стоять на передовій.
Ми знайшли можливість допомагати їм автомобілями, але не за бюджетні кошти. При міській раді ми створили благодійний фонд і одноденну заробітну плату працівники міської ради, лікувальних закладів, освітяни, бюджетної сфери, комунальних підприємств раз на квартал перераховують на рахунок благодійного фонду.

– Кілька слів про ваш фонд.

– Фонд ми створили в 2022 році. Про нього відомо і нашим підрядникам. Якщо хтось виконує якісь роботи на території нашої громади – ямковий ремонт доріг чи ремонти в закладах освіти – вони знають, що чотири роки при міській раді є благодійний фонд, і частину зароблених коштів перераховують на його рахунок.
Особливо хочу подякувати підприємству, яке проводило поточні ремонти наших доріг, ПП «Дорстрой Шепетівка», керівник якого Врам Мовсісян сам вирішив перераховувати кошти на наш благодійний фонд. Восени наше комунальне підприємство розрахувалося за виконання ремонтних робіт, і на наш благодійний фонд від підрядника надійшло 600 тисяч гривень. «Я побачив, що ви допомагаєте ЗСУ реальними справами, і зрозумів, що перераховані кошти йдуть дійсно на придбання автомобілів для фронту. Я вдячний, що ви даєте роботу моїм працівникам, і ми хочемо також допомагати фронту», – приємно було чути таке від керівника підрядної організації.
Ще один приклад: у 2024 році в ліцеї (колишня школа №5) проводився капітальний ремонт та будівництво укриття вартістю понад 10 мільйонів гривень. Підрядник також сотні тисяч перерахував на рахунок нашого благодійного фонду.
Таким чином ми придбали і відправили на фронт вже понад 50 автомобілів. На різні види допомоги фронту з міського бюджету з 2022 року витрачено вже понад 55 мільйонів гривень на закупівлю тепловізорів та генераторів, дронів та «болотяних» шин, вартістю по 15-16 тисяч гривень, завдяки яким автомобілі рухаються по бездоріжжю.
На превеликий жаль, не всі розуміють важливість таких витрат, адже інколи від окремих громадян можна почути нарікання, що в громаді не ремонтуються дороги, не будуються нові тротуари, не виконуються ще якісь роботи. Дуже хочеться донести до їх свідомості: якби не війна, ці кошти були б використані саме на ремонт доріг, адже це велика проблема, проте, якби не ці 55 мільйонів, хлопцям було б ще важче. Адже коли приїжджають воїни і кажуть: «Дякуємо, той автомобіль врятував життя нашого підрозділу!» – це не можна оцінити жодними мільйонами, бо людське життя безцінне!
Щиро вдячна аграріям, особливо директору ТОВ «Агропартнер-1» Володимиру Олексійовичу Федченку, директору ТОВ «М’ясник» Андрію Володимировичу Басалаю, фермеру ФГ «Сорокодуби» Галині Григорівні Петрук та багатьом іншим, які завжди відгукуються на наші прохання, а інколи і без них перераховують кошти на рахунок нашого благодійного фонду. На таких людях сьогодні тримається Україна.

– Нинішня зима поставила нас перед нелегкими випробуваннями. Як долає їх громада, яку Ви очолюєте?

– Дуже важка цьогорічна зима: морози, сніги, відсутність світла… І при цьому я щиро вдячна жителям громади, які розуміють ситуацію, усвідомлюють, що ми повинні витримати і вистояти, бо від цього залежить дуже багато. Адже ми у значно кращій ситуації, ніж наші воїни на передовій.
Під час сильного снігопаду я звернулася з проханням про допомогу до аграріїв, які мають відповідну техніку, аби вони включилися в прибирання. І було дуже приємно, коли всі узялися до роботи й працювали майже цілодобово. Дороги до всіх сільських населених пунктів оперативно розчищалися, зв’язок з центром громади був забезпечений.
Красилівська ТГ об’єднує 30 сільських населених пунктів і місто Красилів, де проживає понад 30 тисяч громадян. І приємно усвідомлювати, що у критичних ситуаціях люди допомагають одне одному. Ми зробили все для того, щоб жоден населений пункт не був відірваний від цивілізації.
Місто було під опікою комунальних підприємств. Ми поділили його на сектори, де вулиці очищали підприємство водопровідно-каналізаційного господарства, підприємство теплових мереж, житлово-експлуатаційна контора. Звичайно, спеціальної техніки не так багато, як би нам хотілося, але вона є. Маємо новий сміттєвоз з відвалом, грейдер, трактори для прибирання тротуарів. І хоча техніки недостатньо, ми не залишили жодної вулиці, де б не було прогорнено дорогу.
Хочу подякувати всім працівникам комунальних підприємств, які при потребі працюють цілодобово і роб- лять усе для того, аби виправити критичну ситуацію. Був навіть такий момент, коли керівник ЖЕКу наказав трактористу вийти з кабіни, оскільки той від втоми вже не тримався на ногах, сам сів за кермо трактора і далі пробивав дорогу. Я горджуся тим, що люди відповідальні, розуміють ситуацію і сповна віддаються роботі.
Незважаючи на жорсткі графіки з подачі світла, в наших садочках і школах тепло. Були дні, коли світло давали на годину через шість годин, і за цей час потрібно було зарядити всі пристрої, заправити генератори, проте ми не допустили розмороження будь-якої системи чи котла. В жодному навчальному закладі температура не опускалася нижче 13-14 градусів (в садочках було близько 20). Це прийнятні умови при тому, що світло ми мали по 4 години на добу. Найбільше навантаження в той час було на працівників підприємства теплових мереж, які чергували цілодобово, працювали на виснаження, але забезпечували тепло в соціальних закладах, закладах освіти та багатоквартирних будинках, які опалюються котельнями комунального підприємства.
Так само трудилися працівники підприємства водопровідно-каналізаційного господарства: всі артезіанські свердловини, насосні станції, очисні споруди забезпечувалися електро- енергією від генераторів. Звичайно, були ситуації, коли люди залишалися на 2-3 години без водопостачання, коли генератори не спрацьовували при низькій температурі. Але в основному жителі громади мали воду, працювало водовідведення.

– Що допомагає Вам у роботі? Від кого, найперше, відчуваєте підтримку?

– У ці складні часи ми не маємо права на втому та зневіру. Зважаючи на ту ціну, яку платить Україна за волю і свободу, я не відступлю. Зараз найбільшим мотиватором для моєї особистої стійкості є телефонні дзвінки з фронту, спілкування з тими, хто захищає усіх нас.
І ще: один в полі не воїн. Я пишаюся тим, що моя команда – це в основному люди, які працюють і думають так, як і я. Без них мені було б набагато важче.
І підбиваючи підсумки якоїсь виконаної роботи, ще і ще раз усвідомлюю, що все залежить від людей! Якщо поставити двох людей в однакові умови, рівні ситуації, можна побачити, що результат їх діяльності буде кардинально різним, оскільки все залежить від людини, її відповідальності та професійності.

– Чи не шкодуєте, що обрали таке життя?

– Це моя доля. Інколи, аналізуючи життя, розумію, що це не випадково. Очевидно, таку долю підготував мені Господь. Так мало бути і я пишаюсь тим, що я проста дівчинка з маленького села Рублянка, яка навіть уявити собі не могла, що колись буде керувати великою громадою.
У моєму житті траплялося багато розумних, авторитетних людей, які вперто йшли до своєї мети і досягали успіхів. На них завжди рівняюсь і намагаюся бути схожою. Здебільшого, вони пройшли нелегкий шлях, але не втратили людяності і на схилі літ залишаються світлими, добрими, людяними, щедро діляться своїм досвідом і хочуть якнайбільше змін на краще.

– Яка мета Ваших відряджень за кордон?

– Я – делегат Конгресу місцевих і регіональних влад Ради Європи в Страсбурзі й для мене це величезна честь. Указом Президента України мене включено в делегацію України і періодично, раз у пів року, я їду на сесії, на засідання ради Конгресу місцевих і регіональних влад Ради Європи. Це можливість побувати серед представників усіх європейських країн і почути їхні думки стосовно підтримки України. Це надихає. І коли я виступаю з такої високої трибуни та розповідаю, як живе наша громада, бачу, як присутні сприймають мої слова. Бачу, що мене слухають, розуміють, підтримують, аплодують, я відчуваю, що також несу правду про Україну, адже багато неправдивої інформації ллється пропагандою росії і це впливає на європейців, а нам потрібно максимально використовувати всі майданчики і доносити правду про Україну. І те, що я маю нагоду розповісти про Красилівську громаду, – це велика честь. І нам дійсно аплодують, коли дізнаються, як ми стоїмо, як боремося, як протистоїмо ворогові, які ми єдині і як ми націлені на перемогу та збереження України.
Завдяки цьому, маю можливість спілкуватися з іноземними партнерами, які нам допомагають. Минулого року в нас з’явилися друзі з Польщі, які надають нам значну допомогу. Громада Gmina Tarnowo Podgórne голова громади Тадеуш Чайка (Tadeusz Czajka) – Wójt Gminy Tarnowo Podgórne ось нещодавно передали нам автомобіль для ремонтної бригади Renault Trafic; генератор Pradotworczy AS-I-60 потужність 52 кВт; генератор Pramac E8000 потужність 6 кВт; генератор Pramac PX8000AVR потужність 5 кВт.
Найпотужніший генератор буде встановлено в ліцеї. Він забезпечить автономність цього навчального закладу і роботу харчоблоку. Його орієнтовна вартість мільйон сто тисяч гривень. Це дійсно надійні друзі, справжні партнери, які підтримують нас у важкі часи і допомагають вистояти. І ми щиро вдячні їм!
Окрім того, завдяки такій підтримці діти загиблих і безвісти зниклих героїв минулого року побували в Литві та Польщі, де їм було організовано цікаве дозвілля, захоплюючі екскурсії, виїзди до моря, виділяли їм кошти, вручали подарунки. Повернувшись додому, вони телефонували, дякували, ділилися враженнями, адже багато хто з них вперше побував за кордоном.

– Що плануєте на майбутнє?

– Бюджет на 2026 рік та бюджети минулих чотирьох років війни ми з депутатами назвали «Бюджет оборони і майбутнього». Оборони – це зрозуміло, це підтримка ЗСУ, а майбутнього – це діти. Ми не зупинялися жодного року в плані ремонтних робіт шкільних харчоблоків, санвузлів, спортивних залів і майданчиків. Ми здешевили ці роботи. За кошти громади закуповуємо будівельні матеріали, окремо наймаємо фахівців, а підсобні роботи виконували працівники шкіл і дитячих садочків. Це вдвічі, а інколи й утричі здешевлювало виконання таких робіт.
Завдяки такому підходу, в Кульчинській школі з’явився гарний, сучасний харчоблок. Так ми виконували ремонтні роботи в багатьох школах: спортивні зали, коридори, санвузли. Біля гімназії №4 з’явився спортивний майданчик зі штучним покриттям і трибунами. Все робиться для того, щоб наші діти зростали сильними, витривалими, мужніми, вони повинні мати можливість займатися спортом. Тому цього року ми з депутатами запланували ремонт бігових доріжок шкільного стадіону, яким користуються учні ліцею, гімназії №1 та професійного ліцею, жителі міста.
Також у цьому році плануємо оновити автобусний парк, оскільки містом курсують автобуси, які дуже часто виходять з ладу, адже щоденно мають пробіг понад 200 кілометрів!
Плануємо придбати новий грейдер, бо маємо чимало сільських доріг з твердим покриттям, які потребують підсипання, грейдерування, утримання їх в належному стані, адже дороги – то певний критерій розвитку громади. Але зараз, під час війни, ми будемо їх тільки ремонтувати, берегти від подальшого руйнування. Адже всі розуміємо, пріоритет – підтримка ЗСУ.