Пів ста уже минуло козаку,
Ішов він вгору на віку.
А вверх дорога не проста –
Часом терниста і крута…
Але ішов, долав пороги,
Минав невдачі й застороги.
Бо поряд музика звучала –
На успіх і на долю надихала…
І поринав в мелодію життя,
У кожну пісню – як у майбуття.
Душа летить, а музика лунає,
Хто вірить – той усе здолає…
Хоча цвіте в чуприні сивина,
Та лиш Дмитру окрасою вона,
Бо перед ним ще падуть ниць
З десяток гарних молодиць…
Йому ж, напевно, в дні оці
Знов сняться міні-спідниці.
Тож хай продовжиться політ
Вкраїни сину ще на сотню літ.
Щаслива путь веде у даль,
Дзвени, наповнений кришталь!

За покликом душі і серця

Народився Дмитро Тукало в мальовничому селі Головчинці, що на Летичівщині. Змалечку відчув потяг до прекрасного – музики і співу, адже з діда-прадіда у родині любили народне і духовне мистецтво, хтось з пращурів навіть грав на скрипці і радував своїм співом прихожан у Старосинявській церкві. Тому батьки віддали Дмитра на навчання у Летичівську музичну школу, де опановував мистецтво звуку і співу.
Згодом – в 1991-1995 роках навчався в Хмельницькому музичному училищі, (нині – фаховий музичний коледж ім. В. І. Заремби), а протягом 1995-2000 років у Донецькій державній консерваторії. Повернувся на рідне Поділля, де за кілька років здобув визнання як диригент, організатор хорового і вокального співу, який поєднував з музичним мистецтвом. Познайомився з багатьма творчими особистостями і колективами. Найбільше почерпнув знань для професійного зростання у славетному українському академічному ансамблі пісні і танцю «Козаки Поділля» під керівництвом народного артиста України Миколи Балеми і його соратника диригента-хормейстера Валерія Ярецького.
Нині Дмитро Васильович Тукало – член Національної Всеукраїнської музичної спілки, автор багатьох наукових статей, понад 20 обробок та перекладів для хорів і ансамблів різних складів, упорядник репертуарних збірників. Побував на гастролях і за кордоном, в Бельгії, Франції та Польщі, де в складі художніх колективів пропагував українську пісню і культуру. Отож з відповідним багажем знань і творчим доробком приїхав у наше місто. Керівництво громади, старі знайомі по професійній діяльності, а надто – колектив народного хору МБК радо сприйняли його появу в мистецькому осередку Деражнянщини. Тим більше, що на першу репетицію приїхав зі своїм творчим побратимом – Заслуженим діячем мистецтв України, колишнім художнім керівником обласної філармонії, композитором Олександром Дударем.
– Я не звик багато говорити, як кажуть, на публіку, – був відвертим Дмитро Васильович. – Моя біографія багато в чому схожа на життєпис моїх однокурсників по музичному училищу і консерваторії. Радію лише з того, що за час навчання і трудової діяльності довелось поспілкуватися з багатьма видатними діячами музичного мистецтва, перейняти їхній досвід і знання, творчо збагатитися і нині передавати уже свої навички і уміння прихильникам прекрасного, поєднувати вокал і музику. Нехай про мене скажуть люди…
– Я пам’ятаю роки, коли в Деражню у складі обласних компетентних художніх і музичних представників, різних комісій неодноразово приїздив Дмитро Васильович – на різноманітні огляди-конкурси, першості, свята. Належно оцінив він виступи й нашого колективу, – згадує Заслужений працівник культури України, засновник і перший художній керівник народного хору Деражнянського МБК Микола Смагитель. – Тоді познайомив нас колишній директор будинку культури Віктор Шарапов. Він, до речі, якось чи то жартома, чи всерйоз запропонував Дмитру Васильовичу попрацювати з нашими хористами, внести свій «академічний» стиль у творчий доробок колективу. І бачте – я пішов на заслужений відпочинок, а народний хор прийняв у спадок від мене, з благословіння завідуючого відділом культури і туризму міської ради Миколи Черкаського, шановний Дмитро Васильович. Я лише тішуся з того, хоча, чого гріха таїти, й дня не минає, щоб не згадував своє роками виплекане дітище. Часто приходжу у будинок культури, особливо зранку, коли у так званому «паркетному» залі ще панує тиша і відлунюють кроки. Тоді мені вчуваються мелодії знайомих пісень, які свого часу поклав на ноти і які й нині виконує народний хор…
– Якось так уже сталося, що з перших днів спілкування з Дмитром Васильовичем увесь колектив відчув ніби уже давно знайомі, – розповідає Ольга Керницька, артистка хору. – Він полонив щирістю, відвертістю, виваженим індивідуальним підходом до кожного учасника колективу, як і до репетицій, до кожного музичного твору. Здавалось, наш керівник може годинами повторювати один і той же куплет, аж поки не доб’ється бажаного результату – усе виконується на високому академічному і професійному рівні. В результаті народжується неповторний художній твір, аналогів якому, здається, не було і немає… Згадаю лишень такі пісні як «А в Києві, на ринку», «Через поле широкеє…», «Їхали козаченьки», «Тополина земля»… А ще в нашому репертуарі пісні на музику Миколи Смагителя, Миколи Балеми, народні побутові, козацькі та стрілецькі пісні, духовна, хорова, сучасна музика, обробки народних творів, пісні на вірші Тараса Шевченка. На виступах, окрім акомпанементу Олександра Дударя, виконуємо пісні і під супровід «Троїстих музик» Деражнянського МБК, часто – акапельно…
– У хорі я практично з перших днів його створення, то ж можу в подробицях відтворювати його історію, – мовить Микола Мацьков, який ще при будівництві цукрового заводу прийшов у колектив на запрошення Миколи Смагителя. – Нині, уже за керівництва Дмитра Тукала, ми пишемо новий наш літопис, сповідуючи свої традиції і надбання. Бо, окрім усього того, ще незвіданого, що приніс у наш творчий гурт Дмитро Васильович, не залишаємо поза увагою й усталені норми – виконуємо пісні на музику того ж Миколи Смагителя, Миколи Балеми, а джерелом нашої творчості залишається народна пісня, уже з академічною обробкою Дмитра Тукала. Побувайте на репетиціях народного хору, а тим паче – на наших виступах, і проникнетесь неповторністю співу і музики, яку створюють шановні метри пісенного мистецтва і передають своє натхнення колективу… І ще що вражає на репетиціях – Дмитро Васильович жодного разу не підвищує ні на кого голосу, він вникає в душу кожного виконавця, немов разом з ним виконує його партію.
– Мені приємно з того, що беру участь у репетиціях і виступах народного хору нашого міського будинку культури, – погодилася на розмову чи не наймолодша учасниця колективу Христина Орлова. – Разом з уже маститими аматорами сцени під керівництвом Дмитра Тукала відчуваєш себе потрібною, бо в пісню вкладаю душу, черпаю сил і наснаги на майбутнє. Під час репетицій і виступів намагаюсь бути єдиною складовою колективу і, знаєте, ніби вдається. Принаймні, Дмитро Васильович хвалить. Він усім нам немов духовний наставник…
– Народний хор Деражнянського міського будинку культури – своєрідна візитівка нашої територіальної громади, – говорить начальник управління культури міської ради Микола Черкаський. – Особливого звучання набули неповторні голоси, значно оновився репертуар, поповнився колектив під керівництвом Дмитра Тукала, професійні якості якого беззаперечні. Чого варті лише обробка народного твору «Меч до гори» (гімн 30-ї окремої механізованої бригади ім. Князя Острозького) – старовинний кант, пісні «Ми твої, Вкраїно, козаки», «Живи, незалежна моя Україно», «Біля тополі», «Стоїть козак на чорній кручі», інші твори, які на «біс» сприймають не лише на місцевій, а й на обласній сцені… Наш хор побував у багатьох селах нашої громади на запрошення місцевої влади, керівництва військових підрозділів, трудових колективів, брав участь в обласних заходах, неодноразово нагороджувався за майстерність дипломами і грамотами, почесними відзнаками, виступав, зокрема, у Хмельницькому, в Храмі Всіх Святих… І, повірте, дуже приємно, що ще довго-довго згадують наших деражнянців-хористів. І запрошують на чергові гостини. Отож з нагоди ювілейного дня народження я щиро дякую Дмитру Васильовичу, а також його творчому побратиму Олександру Дударю за співпрацю, за те, що підняли на новий творчий щабель наше музичне мистецтво, розвивають духовність і віру в майбутнє, в нашу Перемогу…
Отакий він, відкритий для ближнього і «незбагненний по своїй суті і по натурі чоловік», як сказав би про Дмитра Тукала письменник і публіцист, журналіст Броніслав Грищук, до речі, давній «товариш Сашка Дударя» і добрий знайомий героя нашої оповіді. Думаю, не в дивину буде колишньому редакторові «Подільських вістей» дізнатися про те, що Дмитро Васильович відзначив свій 50-річний ювілей саме в Деражні, уже зі своїм народним колективом.
З роси та води Вам, шановний маестро, нових творчих звершень на благодатній ниві культури і мистецтва – при гарному здоров’ї, щасті і благополуччі, сімейних і родинних статках, Божому благословінні.