Історія видумана і справжня

І обидві вони стосуються подій на території сучасної Хмельниччини. А якщо точніше – залізничних станцій Проскурів і Гречани, які стали місцем трагічних подій у листопаді 1919 року. Саме тоді внаслідок поразок на фронті і наступу денікінців, Українська Народна Республіка опинилася у катастрофічному становищі.

Та спочатку про історію видуману. Про неї уже після закінчення визвольних змагань написали кілька авторів. Володимир Винниченко в своїй праці «Відродження нації» (ч. ІІІ) пише, що «уряд з Кам’янця відступив в напрямі Проскурова по лінії залізниці. Але денікінці гнались за ним неодступно й він мусів кинути поїзд з усією державною скарбницею, яку було розграбовано населенням та денікінцями».
Осип Назарук в своїй книзі «Рік на Великій Україні» стверджує: «Як відомо, денікінці розграбили в листопаді 1919 р. великий скарб Петлюри, в якім було багато золота й цінних паперів англійських, французьких, американських та ін. Десята частина того скарбу була б вистарчила на заосмотрення Галицької армії».
Підполковник Армії УНР, ад’ютант Головного Отамана Симона Петлюри Олександр Доценко у своїй книзі «Літопис Української революції. Матеріали й документи до історії Української революції» написав: «…Добровольці вже наближалися до Проскурова. На станції панував хаос і безладдя… розпочався грабіж, посипалися стріли в повітря. Залізничники, як і завше при таких ситуаціях, порозбігалися, а один з них пустив паротяг, який врізався в вагон з державними грішми, розбив його і зійшов з колії. Мазури з околиць Проскурова почали мішками таскати державні гроші, а українські юнаки і поодинокі козаки наповнювали кишені сріблом. Сила народнього майна, гроші й архіви залишилися тут для грабежу, пожару і надходячому ворогові».

Здавалось би, авторитетні, серйозні люди писали тільки правду і нічого, крім правди, але… Але жоден з них не був свідком тих подій, про які, без будь-яких застережень (на кшталт – «нібито», «здається», «ходили чутки» чи «одна баба (вояк) сказала»), написали на сторінках своїх книжок. Тому тривалий час (та і зараз також) можна зустріти опис того грабунку державної скарбниці з посиланнями саме на їхні «джерела».
А тепер про історію справжню. Свідок і безпосередній учасник подій тодішній прем’єр та міністр закордонних справ уряду УНР Ісаак Мазепа пізніше пригадував: «Справа з нашими потягами ускладнювалася тим, що дістатися до Чорного Острова ми могли лише через Проскурів, бо тільки звідти можна було повернути на лінію, що йде через Чорний Острів на Волочиськ. Але тут знову почався саботаж залізничників. Спочатку нам казали, що паротяг зіпсувався, потім що нема палива, і так везли нас до Проскурова (всього 7 км) аж до 9 години ранку. Але вершком цього саботажу була подія, що сталася на вокзалі в самому Проскурові. Коли ми туди приїхали, нас зустрів В. Тютюнник. Він заявив, що має надію вдержати Проскурів ще яких пару годин, але кожну хвилину чекає артилерійського обстрілу з боку денікінців. Тому радив нам якнайшвидше виїздити з Проскурова.
Саме в цей момент із Гречан назустріч нашому поїзду, що вже був готовий до від’їзду, раптово виїхав якийсь паротяг, що, незважаючи на закритий семафор, врізався в наш потяг, розбивши два середні вагони. На щастя, обійшлося без жертв. Але шлях на Чорний Острів, як і на Гречани, був запертий розбитими вагонами… Майже дві години довелося чекати, поки шлях був очищений і наш поїзд рушив на Чорний Острів.
…Коли ми виїздили з Проскурова, саме в цей час назустріч нам із Гречан їхав потяг міністерства фінансів на чолі з А. Маршинським. Знаючи від Тютюнника, що денікінці кожної хвилини могли почати обстріл проскурівського вокзалу, я дав розпорядження, щоб обидва потяги спинилися і щоб всі важливі цінності було переложено з потягу міністерства фінансів до потягу ради міністрів. Це затримало нас ще на якусь годину. Тим часом денікінці почали обстрілювати Проскурів. Тоді потяги міністерства фінансів і військового міністерства, не доїжджаючи до Проскурова, повернули назад до Гречан і далі на Гусятин, де переїхали на територію Галичини.
Отже, всі три урядові потяги, що прибули з Кам’янця, виїхали з Проскурова в повній цілості, коли не рахувати тих двох вагонів, що були розбиті. Ніякого грабунку чи грошей, чи якого-небудь іншого майна з цих потягів не зробили ні денікінці, ні хтось інший. Тому даремно деякі мемуаристи оповідають про ці події в Проскурові зовсім неправдиві, просто фантастичні речі».
На другий день окрема комісія, призначена урядом, в складі: державного секретаря Л. Шрамченка, заступника міністра народної освіти Н. Григорієва, керуючого міністерством пошт і телеграфів І. Паливоди і товариша міністра народнього господарства Солодаря, встановила точну суму державних цінностей, що була взята з потягу міністерства фінансів. Ця сума становила: 190 тисяч французьких золотих франків, 39 тисяч російських золотих рублів, коло 30 тисяч срібних рублів, коло 1 мільйона рублів різною російською паперовою валютою, 6 мільйонів українських карбованців і 3 мільйони совітських рублів…
Отож мародерам справді було чим поживитися, але не склалося…

На фото: Ісаак Мазепа – прем’єр уряду УНР, автор книги спогадів «Україна в огні і бурі революції 1917-1921»; Залізничний вокзал (двірець) у Проскурові, 1918 р.