Так усе починалося

(З історії першої громади православної церкви України на Красилівщині).

У червні 1998 року, за пропозицією нашого земляка митрополита Львівського та Сокальського Димитрія (в миру Вадим Миколайович Рудюк), який на той час був особистим секретарем Митрополита, а потім Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета, у Красилів приїхав новий священник Микола Хом’як. Його метою було створення в місті громади української православної церкви Київського патріархату.
Уже з перших днів його перебування в місті почалися проблеми, адже перед ним намагалися заснувати таку громаду чотири священники, проте їм не вистачило терпіння, сили духу, наполегливості. Отця Миколая не сприйняла влада, парафіяни, які відвідували православні храми, де молилися російською мовою. Про якусь підтримку годі було й говорити. Пів року, проживаючи на орендованій квартирі, не мав де служити.
Звертався до міського голови з проханням виділити приміщення для церкви. Але там йому радили зачекати.
Проте парафіяни, які підтримали священника й хотіли молитися українською мовою, знайшли приміщення дитячого садочка цукрового заводу, який на той час перебував у Фонді державного майна.
Це були авторитетні, шановані в місті люди – родини Шибінських, Солтисів, Уманців. На той час потрібно було провести загальні збори церковної громади, затвердити статут, обрати церковну десятку, зареєструвати громаду.
За деякий час в будинку культури провели збори, на яких були присутні близько 60 чоловік. На них обрали церковну десятку, затвердили статут церкви Різдва Христового, а незабаром подали документи на реєстрацію. Так у місті утвердилася Українська православна церква Київського патріархату.
Пристосоване приміщення потребувало ремонту. Його робили власними силами: латали дах, ремонтували стіни, міняли прогнилу підлогу, прикрашали рушниками, скатертинами.
Церкву зареєстрували влітку, а перша служба відбулася 19 січня 1999 року. На неї прийшло близько 60 чоловік. І надалі її відвідувало стільки ж вірян, які стали основою для подальшого розвитку громади.
19 січня наступного року, на Йордань, коли освячували воду, прийшло вже значно більше людей.
У пристосованому будинку стало тісно й незабаром вирішили прибудувати ще одне приміщення, яке завершили у 2002 році. З’явилася впевненість у тому, що тут буде церква, що будівля належатиме парафії. Оскільки ж приміщення було аварійним, його демонтували й на тому місці побудували нове, площею 100 м2 за рахунок парафіян.
До того часу Микола Тарасович Солтис зібрав чудовий хор і проводив репетиції. Вперше хористи взяли участь у святковій службі саме на Водохреще. На свято Воскресіння Господнього хор вже нараховував близько 20 чоловік і за допомогою Миколи Тарасовича, який був його регентом, удосконалював свою майстерність. На той час хористами були Ольга та Володимир Колодко, Леонід і Людмила Савченко, Василь Сослюк, Світлана Теслик, Микола Лавринчук, Ольга Бартащук, Оксана Курятник, Валентина Пилипчик, Ірина Нечипорук, Світлана Каяфа та багато інших. Зараз склад хору інший, адже хтось із перших хористів помер, хтось через поважний вік вже не може брати в ньому участь.
Родина Солтисів відіграла велику роль у становленні ПЦУ в Красилові, адже завдяки їм до церкви прийшло багато вчителів, лікарів, представників інтелігенції, які створили своєрідний стержень, навколо них збиралися прихильники ПЦУ. Без цих людей процес становлення церкви був би значно тривалішим.
Щоб приватизувати приміщення дитячого садочка, яке перебувало у власності Фонду державного майна, потрібно було зібрати всі необхідні документи, внести заставу й пройти процедуру аукціону. На той час Фонд державного майна у Хмельницькому очолював Савчук Валерій Федорович. Він, як ніхто інший, допоміг у питанні придбання будинку колишнього дитячого садка та недобудованого приміщення житлового будинку в центрі міста, де планували розпочати будівництво майбутнього храму. Після проведення аукціону, церковна громада стала власником цих об’єктів. На той час на таке придбання потрібно було витратити значні кошти, яких церковна громада не мала. Тому їй пішли назустріч і провели реструктуризацію на п’ять років. За цей період громада повністю розрахувалася із Фондом держмайна.
Добудоване приміщення садочка вже не вміщало віруючих на службі. Тому постало питання будівництва нового храму, який планували звести в центрі міста на викупленій ділянці. І знову церковна громада почала збирати кошти…
27 вересня 2003 року закладено наріжний камінь і фундамент майбутнього собору. У Львові виготовили проєкт. Тоді виникло ще одне важливе питання – кошти на будівництво. Адже тільки на фундамент було витрачено близько 120 тисяч гривень. Це були кошти, які пожертвував Красилівський цукровий завод – 80 тисяч гривень та ДП ПАТ «Оболонь» «Красилівське».
На той час доля звела о. Миколая із власниками Красилівського цукрового заводу Олександром Борисовичем Мирним і Володимиром Олексійовичем Федченком. На громаду не сподівався – до її складу входила інтелігенція, пенсіонери, люди чесні, принципові, які завжди жили від зарплати до зарплати, і не мали значних коштів для вкладення в будівництво. Вони виділяли їх стільки, скільки дозволяв скромний сімейний бюджет.
За допомогою о. Миколай звернувся до приватного підприємця Віталія Новіцького. На будівництво собору в нього коштів не було, а на каплицю погодився. Це мала бути споруда 4х6 метрів. Однак спонсор вирішив збільшити її розміри і зажадав, щоб вона стала справжньою окрасою міста.
Тиждень сидів о. Миколай за розрахунками і створенням малюнків для майбутнього проєкту. Це було нелегко, адже на той час не було комп’ютера, Інтернету, тож довелося пригадувати храми Західної України, в яких побував свого часу. Матушка Ліля також вносила свої корективи до малюнків. Для затвердження проєкту звернулися до друзів у проєктному бюро Львова. Вони переглянули зроблене, внесли свої корективи, виправили помилки, але конструкцію, деталі церкви залишили без змін. О. Миколай прагнув створити не просто церкву, а якусь родзинку, що стала б окрасою міста, привертала до себе увагу красилівчан і гостей.
У червні 2008 року розпочали будівництво. Було освячене місце, закладено капсулу з відомостями про те, коли і ким розпочато будівництво та закладено наріжний камінь. Спонсор, який вклав у зведення приміщення 80 відсотків коштів, виділив бригаду майстрів, технічного керівника. Для приїжджих будівельників організували гаряче харчування, створювали їм усі зручності для роботи.
У процесі будівництва виникли проблеми. Оскільки храм мав бути дерев’яним, потрібно було їхати на Закарпаття, шукати відповідні породи дерев, організувати їх доставку, що, в свою чергу, призвело до значних транспортних витрат. Проте й тут знайшлися спонсори. Очільники будівельно-монтажної фірми «Укргазпромбуд» Володимир Олександрович та Валерій Олександрович Боровики виділяли транспорт для перевезення лісоматеріалів. Щось було за рахунок підприємства, інколи парафія оплачувала пальне для автомобілів. Директор ВАТ «Красилівський машинобудівний завод» М. О. Горенко виділив 20 тисяч гривень на будівництво дзвіниці, а 40 тисяч гривень на придбання дзвонів виділили О. Б. Мирний та В. О. Федченко.
У вересні 2010 року відбулося урочисте освячення церкви, яке здійснив митрополит Хмельницький та Шепетівський Антоній. Перерізати стрічку доручили найпочеснішому гостю, який вклав найбільше коштів у її спорудження, уродженцю Красилова Віталію Новицькому.
За значний вклад у розвиток Української Православної церкви Київського патріархату та будівництво нової церкви митрополит Антоній нагородив настоятеля Миколу Хом’яка Другим хрестом з оздобами.
А 6 вересня 2013 року, з нагоди святкування 1025-ліття Хрещення Русі для освячення престолу Свято-Троїцького храму в Красилові до міста прибув Предстоятель Української Православної Церкви Київського патріархату Святійший Філарет, який здійснив освячення престолу та святкове Богослужіння.
А ще Патріарх Київський та всієї Руси-України Філарет нагородив церковними орденами Хреста Спасителя, Святителя Миколая, святого князя Володимира Великого, святої Варвари та Благословенними грамотами фундаторів, благодійників, активних парафіян Свято-Троїцького храму.
На урочисте богослужіння прибув також наш земляк, митрополит Львівський і Сокальський Димитрій, який подарував чимало духовної літератури та церковного начиння.
Коли поруч ново- збудованої церкви закладали фундамент майбутнього собору, почалася економічна криза, пандемія, війна… І будівництво собору зупинилося. Проте настоятель храму переконаний, що після Перемоги будівництво вдасться завершити. Це буде не просто храм, а храм-пантеон у пам’ять про загиблих Героїв російсько-української війни, наших земляків з Красилівщини. А поки що левова частка коштів, зібраних церковною громадою, йде на потреби Збройних Сил України. Їм потрібна зброя, продукти, будь-яка інша допомога, щоб наблизити Перемогу. Найближчим часом при церкві планується започаткувати недільну школу.