У листопаді 2025 року Європейська рада з міжнародних відносин (EUROPEAN COUNCIL ON FOREIGN RELATIONS – ЕСFR) провела опитування серед громадян європейських країн (у тому числі й в Україні), аби з’ясувати їхні настрої щодо майбутнього. І результати цього соціологічного дослідження виявилися абсолютно несподіваними.

Здавалось би, громадяни благополучних європейських країн з високим рівнем життя і соціального захисту мали б з оптимізмом дивитися у своє майбутнє, адже воно у них переважно прогнозоване і забезпечене. Їм не потрібно поневірятися по чужих кутках, як це доводиться робити українським біженцям чи заробітчанам, у надії заробити якусь сотню-другу євро чи вберегти себе і дітей від негараздів та небезпек, які створила російська агресія і війна.
Це ж в українців під час масованих нічних ракетно-дронових ударів найактуальнішим є бажання дожити до світанку, а в містах без електрики і тепла люди мріють про весну і настання сонячного тепла. У таких умовах, здавалось би, вже не до оптимізму. Ну, чи принамні, він має бути значно нижчим, ніж у громадян мирних і благополучних країн. Адже це логічно.
Проте результати опитування ЕСFR вразили і подивували. Та й як не дивуватися, якщо українці, попри війну, щоденну небезпеку для життя і здоров’я та побутові негаразди, виявилися найбільшими оптимістами: 41 відсоток (це найвищий показник у Європі!) з числа опитаних впевнено заявили, що вони мають оптимізм щодо нашого майбутнього, а песимістів виявилося тільки 19 відсотків.
Скажите, що все-таки майже кожен п’ятий українець песимістично налаштований щодо свого майбутнього, і що це досить багато? Тоді як бути із настроями благополучних французів, серед яких тільки вісім(!) відсотків оптимістично дивляться на своє майбутнє, а 70 налаштовані песимістично. Найнижчий у Європі відсоток оптимістів виявився в Італії – сім. Щоправда на Апенінському півострові песимістів дещо менше, ніж у Франції – 61 відсоток. А друге місце за кількістю оптимістів після України посіла Угорщина – з 18 відсотками. Песимістів же серед них 39 відсотків. І стільки ж – 39 – не мають ані песимізму, ані оптимізму. Всі інші європейські нації знаходяться десь між цими українсько-французькими полюсами.
Можна припустити, що така ситуація з оптимізмом-песимізмом у Європі склалася після довгих десятиліть, протягом яких європейці жили в комфортному союзі зі Сполученими Штатами, які своїм коштом платили за гарантовану безпеку, а європейські суспільства формували собі соціальні держави, інвестуючи кошти в медицину й освіту замість будівництва заводів повного циклу, які випускали б танки, літаки, гармати та «хімічили» б порох. Але тепер американські пріоритети змінилися, і союзники можуть отримати як підтримку, так і рахунок з багатьма нулями, та ще й без попередження про оплату за їхні послуги, як, до речі, Трамп намалював такий борг неіснуючої допомоги Україні. Усвідомлення такого «тектонічного зсуву» може загнати у песимізм будь-кого.
Але ця суха статистика, здається, несподівано відкрила ще один аспект стійкості українців, які, попри колосальні зусилля і сподівання московських варварів, попри песимістичні прогнози всіляких зарубіжних політиканів та супер-пупер крутих розвідників, не зламалися за три дні, не втратили віри у краще життя, не піддалися капітулянтським настроям. І варто відзначити, що саме оптимісти та ще трохи ті, хто не має ні оптимізму, ні песимізму, а їх серед українців 29 відсотків, «витягують» на собі всі негаразди воєнного лихоліття і недопрацювання, а то й провали влади.
Це вони, попри фінансову скруту й інфляцію, які «з’їли» значну частину їхніх скромних сімейних б’юджетів, продовжують допомагати хлопцям і дівчатам на фронті. Це вони, попри всі корупційні скандали і мільйонні розкрадання бюджетних коштів, повідомлення про які надходять заледве не кожного тижня, не зневірилися у майбутньому України. Бо той, хто вже не вірить у своє майбутнє в Україні, не буде нічого робити для його наближення, а махне рукою на батьківщину, та дбатиме тільки про себе за її межами.
Але без оптимізму, без надії на перемогу і без віри у мирне життя у вільній, незалежній Україні ми не виживемо! І саме у наш оптимізм і віру, насамперед, націлені ті тисячі «шахедів», «кинджалів», «калібрів» та іншого смертоносного металу, який щодня запускають по Україні убивці з московщини…