Був гарним сім’янином і господарем

Наш односелець, хороша, розумна людина – Віктор Гнатович ТОКАР відійшов у вічність минулоріч восени на 87-му році життя.

Народився у 1938-му, з молодих літ і аж до виходу на пенсію Віктор Гнатович – керівник сільськогосподарського виробництва в селі Коричинцях. Крім того, був неординарним співаком, володарем красивого тенору, останнім із учасників чоловічої групи Коричинецького акапельного хору (цей прекрасний колектив я створила у 1954 році і очолювала його 5 років).
Він був грамотним керівником, тож жителі села довіряли В. Токарю найвідповідальніші посади.
Закінчивши Коричинецьку середню школу, вступив до Кам’янець-Подільського будівельного технікуму і успішно закінчив його, отримавши навички фахового будівничого. Коли одружився із своєю долею Надією Миколаївною, то побудував бездоганний житловий будинок для сім’ї. Водночас працював бригадиром будівельної бригади колгоспу ім. Маяковського, пізніше – завідуючим фермою, завгоспом і головою сільської ради. І завжди всьому давав раду.
…Після роботи молоді коричани поспішали в клуб на репетицію акапельного хору, щоб зустрітися і почути, розучити нову пісню. Для мене це було великою втіхою, я пишалася нашим самобутнім колективом.
У п’ятдесяті роки двадцятого століття українське радіо запровадило рубрику «Нова пісня», де пропагувало авторські пісні для хорових колективів. Під час передачі диктували тексти пісень, озвучували мелодію. Це допомагало нам іти в ногу з часом, вдавалось схоплювати музичні новинки і дарувати свою творчість землякам.
Склад хору був, як на підбір, – співучий і талановитий. А Віктор Токар мав гарні хорові задатки від природи.
На жаль, його батько не встиг доспівати своїх пісень, зник безвісти під час війни 1941-1945 років. А мамі довелося самій ростити сина й доньку, щоб вивести їх в люди. Не один раз із розпуки, крізь сльози вона співала. Мати дуже раділа, коли її син Віктор виступав на сцені.
Він був гарним сім’янином і господарем. Разом із дружиною посадили і виростили плодовий сад, гарно впорядкували свою садибу. Велика радість у їхньому житті – єдиний син Олександр і його сім’я. Дочекались онучки й правнучки.
Односельці дуже любили й поважали Віктора Гнатовича, вбачаючи в ньому розумного, справедливого керівника. Якось, коли зайшла мова про нього серед коричан, усі присутні при тій розмові навперебій прагнули розповісти щось хороше, пригадати особливе. Згадали й мій акапельний хор, в якому співали 38 хлопців і дівчат, у тому числі й Віктор, який і сам співав з насолодою, й любив слухати інших…
Віктор Гнатович Токар помер 31 жовтня 2025 року після важкої хвороби.
Р. S. На фото Коричинецького акапельного хору: четвертий праворуч – Віктор. На жаль, не всі хористи потрапили на це фото, люди в той час були на весняній посівній. Це був квітень 1957 року. Дуже невчасно тоді приїхали з Хмельницького фотокореспондент і журналіст, пізно повідомили нас про збір для фотографування.
Фото – результат нашої участі в обласному фестивалі, де ми отримали нагороду – Диплом 1 ступеня і путівку в Москву на Всесвітній фестиваль молоді і студентів у липні 1957 року.