Музей, що навчає берегти життя
Перші хвилини у приватному Хмельницькому музеї еволюції мін «Тротил» змушують зупинитися і вдивитися уважніше. Тут кожен експонат має свою історію. За металом, інструментами, документами й військовим спорядженням — людські долі, пам’ять про війну і досвід, який сьогодні набув особливої ваги.
Уже 18 років цей музей створює хмельничанин Євгеній ГУК — колишній офіцер і сапер за фахом. Свій військовий шлях він розпочав зі строкової служби у бригаді спеціального призначення в місті Ізяслав. Згодом навчався у Кам’янець-Подільському вищому військово-інженерному командному училищі, а офіцерську службу розпочав у Болградській повітряно-десантній дивізії. Під час служби неодноразово працював сапером у гарячих точках. Саме цей досвід згодом став основою справи, якій він присвятив багато років життя.
Музей створений на базі кімнати афганської слави. З роками невелика експозиція перетворилася на масштабну колекцію, яка нині налічує понад 4500 експонатів. Тут представлені міни, саперні інструменти, зразки зброї, військове спорядження, вимірювальна апаратура, архівні документи, спеціалізована література та інші предмети, що відображають розвиток військової інженерії від минулого до сучасності.
Та головна цінність музею — не лише у збереженні історії. Тут регулярно проводять заняття та екскурсії для школярів, курсантів, військовослужбовців і волонтерів. У час війни ця робота має особливе значення. Адже знання про те, як діяти у разі виявлення вибухонебезпечних предметів, можуть врятувати життя.
Євгеній Гук — єдиний в Україні фахівець, який проводить інструктажі з мінної безпеки для волонтерів, які працюють у районах бойових дій. Його головна мета — не лише зберегти історію саперної справи, а й передати людям практичні знання, необхідні сьогодні.
Особливої поваги заслуговує те, що музей створювався виключно за власні кошти та завдяки особистому ентузіазму засновника. За кожним експонатом — роки пошуку, копіткої праці й бажання зберегти важливу частину військової історії України.
Про значення музею найкраще говорять відгуки відвідувачів. У книзі відгуків — десятки щирих записів від військовослужбовців, ветеранів, батьків, дітей, громадських діячів і гостей міста.
«Ви є дійсно патріотом нашої держави. Ваші експонати несуть людям правду про солдата, який чесно та самовіддано виконував свій обов’язок», — написав один із відвідувачів.
«Вражений до глибини душі», — залишив короткий, але дуже промовистий запис інший гість музею.
А родина з Вінниці поділилася такими словами: «Ми вражені. Дякуємо Євгенію за працю, небайдужість і збереження пам’яті».
За роки існування музею тут побували тисячі людей. Світлини з відвідувачами, яких у музейному архіві вже чимало, — лише частина великої історії цього місця. За кожною фотографією — зустрічі, розмови, спогади й щире зацікавлення справою, про яку розповідає музей.
Попереду — нові плани, нові проєкти і нова робота. Та сьогодні, як ніколи, така справа потребує підтримки держави й суспільства. Адже це не лише про збереження експонатів. Це — про пам’ять, відповідальність і знання, що допомагають берегти життя.
