Живи, Богдане!

Старший солдат 36 окремого стрілецького батальйону «Степові вовки» Богдан Ковбасюк не ховався за спини інших. З перших днів повномасштабної війни став на захист України. Незважаючи на молодий вік, а йому було всього 25 років, мав досвід служби в ЗСУ. Спершу — строкова, а тоді підписав контракт на три роки. Син учасника війни у Афганістані Володимира Ковбасюка (світла йому пам’ять) на генетичному рівні перейняв батькову мужність та відвагу. Після контрактної служби вирішив спробувати цивільного життя. Не вийшло — війна перекреслила всі плани. Добровільно пішов на фронт.

— Всього місяць навчання, — розповідає ветеран, — бойовий наказ — спершу Суми, через два місяці — Донбас, Піски… За 17 днів жорстоких боїв з батальйону вижило зовсім мало бійців… Ротація, на жаль, тривала всього 4 дні. Новий наказ — Харківський напрямок. Контрнаступ — Ізюм, Куп’янськ, Дворічна…
— Наші підрозділи розділились, — пригадує співрозмовник. — Гнали нелюдів від Вовчанська до кордону. Біля річки Оскол ворог закріпився. Жорстокий бій, гради…
Важкопораненого з відірваною правою ногою та пошкодженим коліном лівої солдата засипало землею в бліндажі. Та побратими дістали. Потім важка евакуація — аж вісім годин під обстрілами. До лікарні в Дворічній довезли уже непритомного. Приліт ракети й лікувальний заклад знищено. Вже ніхто й не сподівався, що виживе. Але Всевишній милостивий! У Харкові через три доби стабілізували стан та поїздом доправили до Києва.
Терпів боєць нестерпний біль, а ще важче було морально: 2 травня йому виповнилося 25 років, а 2 жовтня (рокове число) став людиною з особливими потребами…
— Було усвідомлення того, що дівчина Дарина, з котрою познайомився в соцмережах і бачилися лише один раз, не буде більше спілкуватись зі мною, — каже Богдан. — Але я помилявся: на п’ятий день кохана разом із моєю мамою приїхали до мене.
Дівчина не залишила в біді Богдана, тримала його руку, коли лежав після операції. Була поряд, коли вчився ходити заново.
— Я розмовляла з Даринкою, — пригадує мама Богдана пані Лія, — застерігала, що доведеться переборювати труднощі, особливо в побуті. А дівчина сказала, що Богдана вона любить, і не залишить його…
Реабілітація у Франції. Матуся, котра була поряд, і щоденний відеодзвінок від Дарини, додавали йому сил. Ліва нога теж потребувала оперативного втручання, а французькі хірурги наполягали на її ампутації, адже коліно було роздроблене осколками. Богдан і його матуся не давали згоди на ампутацію.
— Є добрі люди на світі! — каже Богдан. — Так і мені пощастило. Волонтер Максим Логінов, який живе у Франції 15 років, опікується такими пораненими, як я. Має зв’язки з досвідченими лікарями в Києві. Допоміг зв’язатись зі світилами медицини нашої країни. Кажуть, за кордоном гарне лікування… Можливо, й так, але саме в рідній Україні, в Києві, буквально вже наступного дня після приїзду до клініки мене прооперували і замінили колінний суглоб. Нога врятована!
За три з половиною роки — 54 операції. Та ще й пневмоторекс, адже було важке поранення грудної клітки. Не зламався мужній захисник, додавала сили любов! Тоді, у бліндажі, його телефон розтрощило осколками. Коли прийшов до тями, попросив у медика телефон, знав напам’ять номер мами. Зателефонував, повідомив про важке поранення. Ділився з нею наболілим, переживав, щоб не бути Дарині обузою.
— На щастя, в мене зберігся номер Дарини і ми спілкувалися, — крізь сльози розповідає мама Богдана. — Дівчина, коли дізналася про важкий стан мого синочка, відповіла, що любить Бодю й ніколи його не залишить.
Були нестерпні дні реабілітації в центрі «Титанові». Богдан із вдячністю згадує колектив центру, його директора В’ячеслава Запорожця. Саме тут він навчився ходити на протезі. Перебуваючи в центрі, Богдан освідчився Дарині (знайома допомогла придбати перстень для нареченої). Згодом саме сюди під’їхав білий лімузин, який замовили побратими, і наречені вирушили до РАГСУ.
Яка велика сила волі у незламного бійця! Він у складі збірної ветеранів-візочників брав участь у волейбольних змаганнях! Навіть за кордоном змагалися у волейбольних баталіях, має чимало спортивних відзнак. Молода сім’я Ковбасюків живе своїм життям. Дарина працює і Богдан не сидить, склавши руки, а таксує. Часто з болем згадує героїв-побратимів, котрі віддали свої життя за Україну…
На завершення побажала Героєві міцного здоров’я, мирного неба, Перемоги та довголіття!