У гонитві за спадком

…Спочатку померла їхня мама, добра й працьовита жінка.
87-річний батько вже не міг самостійно обійти себе. На допомогу приходили сусіди: хтось миску борщу принесе, хтось води, котрась із жінок постільну білизну чи сорочки випере… А у двох синів не було часу навіть провідати батька! Приїжджав тільки племінник дружини, який завжди привозив дядькові повні торби продуктів, ліки й обовязково його улюблені цукерки. Та візити його були нечастими, адже працював далекобійником.
Якось один із братів, Віктор, згадав про спадщину. На кого її оформили батьки? Він був переконаний, що хата має дістатися обом синам. Продадуть, гроші поділять навпіл та й по всьому! Проте у Володимира була своя думка. Він був впевнений, що йому як молодшому синові має бути весь будинок! Тим більше, що у Віктора одна дитина, а в нього — троє.
За кілька днів навідалися у село. Тоді в хаті, здається, стіни тряслися від гучної сварки. Батько дорікав синам, що вони хочуть тільки спадщини, а допомоги від них він не має ніякої. Сини виправдовувалися зайнятістю, кричали у відповідь, що батько на ногах і сам може обійти себе.
Через кілька днів батько покликав сільського голову, а за свідків — сусіда і сусідку. В той день він склав заповіт на племінника, але просив свідків поки що нікому про це не говорити, особливо синам.
Віктор з Володимиром ще раз приїжджали до батька, привезли хліба, якихось круп і дешевої ковбаси. Цього разу вони не сварилися, а просили батька скласти заповіт так, як він вважатиме за потрібне.
За якийсь час старенький зліг. Лікар, якого викликали сусіди, сказав, що у нього запалення легенів. Дідусь відмовився від госпіталізації й залишився вдома. Зателефонував синам, які насварили його за відмову від лікування в стаціонарі. Тоді повідомив племінника, який на той час повертався з далекого рейсу. Він попросив сусідів придбати ліки і два дні доглянути за дядьком, доки він у дорозі. Повернеться — з усіма розрахується.
Так і сталося. Вчергове племінник привіз продукты, віддав гроші за ліки й залишився у селі до дядькового одужання. Він відвіз старого в лікарню, коли йому раптово стало гірше, сидів біля його ліжка, тримав за руку й підбадьорював. Десь за годину до смерті дідусь звернувся до нього: — Ти став мені найріднішим, не залишив у складну хвилину, не відвернувся. Я заповіт на тебе склав, усі документи зберігаються у сільського голови… — Дядьку, а як же ваші сини? Я не хочу стати їхнім ворогом! — Вони нічого не заслужили: ні матір, ні мене не провідували. Їм тільки спадщина потрібна! І в кого вони такі? Ми ж їх не так виховували, думали, що на старості будемо мати допомогу, догляд, а воно бач, як вийшло!
За годину старого не стало.
Племінник зателефонував синам і поїхав у село готуватися до похорону. Увечері, коли покійник вже був у хаті, вони приїхали. Не соромлячись сусідів, односельців, стали щось шукати в шафах. — Що ви шукаєте? — запитали у них. — Як що? Заповіт! Батько обіцяв скласти! — Заповіт зберігається в сільській раді. Після похорону зверніться до голови.
Брати одразу ж поїхали додому. В село повернулися, коли батька вже мали виносити з хати. Мовчки дивилися, як двоюрідний брат замкнув двері в будинку, як на цвинтарі він запросив усіх до сільського кафе на поминальний обід.
Наступного дня брати приїхали, та, навіть не відвідавши батькової могили, пішли до сільради. Але голова повідомив, що заповіт оголосить у присутності племінника. Коли той прийшов, зачитав текст. Брати розлютилися. — Це незаконно! — кричали вони. — Ми судитися будемо! Старий був несповна розуму! Звідки цей вискочка взявся?!
І тоді обізвалася сусідка, яка була свідком при складанні заповіту: — Вискочка? Звідки взявся? Прийшов із лікарняної палати, від ліжка вашого батька, де сидів до самої його смерті. Цей «вискочка» щоразу привозив вашому батькові ліки й продукти, платив нам, сусідам, щоб ми провідували старого, доки він у рейсі! Хто батькові огорожу ремонтував? Хто покрівлю латав? Хто наймав жінок, щоб город обробляли? А тепер прийшли спадщину ділити? Посоромтеся! Хочете суду? Подавайте! Тільки ми всі за свідків підемо й розкажемо, як ви до батька ставилися!
…Сердиті брати мовчки сіли у свої автівки й поїхали.