Якби не брудні чоботи…

НЕВИГАДАНА ІСТОРІЯ

Катерина прожила гарне життя. З чоловіком Анатолієм побудували будинок, виростили сад, народили й виховали двох дітей, дали їм освіту, допомогли стати на ноги. Два роки тому його не стало.

Від гнітючих думок і спогадів рятувалася роботою. Не стала спродувати господарство — тримала корову та свиней. Як і раніше, на городі була велика ділянка картоплі, грядки, біля хати з весни до осені полумяніли квіти. Так і жила.

На Великдень зустріла біля церкви куму. Розповіла їй Катерина про свою самотність, про те, як сумує за чоловіком, як важко працює, щоб допомогти дітям.

— А чому ти приймака не приймеш? — запитала раптом кума. — І обізватися буде до кого, і допомога в господарстві не зайва!

— Та де ж його взяти, — засміялася Катерина, — у нашому селі чоловіки мого віку або поспивалися, або міцно тримаються сімї!

— У мого чоловіка є товариш, який нещодавно розлучився. Пішов від жінки з порожніми руками. Добре, що сестра від батьківської хати відмовилася, там і живе.

Катерина обіцяла подумати, порадитися з дітьми. Увечері зателефонувала доньці та синові. Ті були не проти приймака, проте просили добре придивитися до нього…

Через два тижні Катерина приймала гостей — куму з чоловіком і майбутнього приймака. Євген мав приємну зовнішність, не поспішав перехилити чарку, був розважливий у розмові. Розповів, що розлучився з дружиною через її невірність, має двох дітей, які живуть у сусідніх областях.

На ранок гості зібралися в дорогу. Євген і Катерина домовилися зустрітися за два тижні. Щовечора телефонували одне одному, розповідали про минулий день. Вирішили, що Євген батьківського будинку поки що продавати не буде, а знайде квартирантів. За два тижні він приїхав до Катерини з речами.

Жінка майже відразу відчула полегшення. Євген не цурався ніякої роботи. Катерина намагалася приготувати щось смачненьке чоловікові, стежила, щоб він був чисто одягнений, поголений.

Євген мав непогану пенсію, а також прибуток від орендарів. Проте його грошей Катерина не бачила. Та й не наполягала, щоб він кошти в сімю ніс: чоловік працював біля худоби, яка давала прибуток, тож грошей вистачало.

Через два місяці Євген завів мову про те, що потрібно зареєструвати шлюб.

— Навіщо? — здивувалася Катерина. — Нам не по 20 років, дітей народжувати не збираємося…

— Так буде надійніше! — відповів чоловік.

Ще через місяць подали заяву до сільради. Євген сердився, що реєстрація має бути аж через 30 днів.

— Ми що, молоді й несерйозні люди? Вирішили — значить вирішили!

Однак секретар тільки руками розвела — такий закон!

Невдовзі Катерина помітила зміни у чоловікові: то картоплю на сніданок Катерина не таку приготувала, то борщ пересолений, то сорочка погано випрана. Вже не з таким завзяттям брався до роботи або відкладав справу на наступний день.

Катерина не хотіла сварок. Частіше мовчала. Якось завела мову про те, що потрібно дітей запросити, познайомитися, на що Євген відповів:

— Куди поспішати? Встигнемо…

Так минув місяць. Катерина й Євген пішли до сільської ради, проте перед ними вибачилися і попросили почекати днів десять: захворіла співробітниця, її прооперували, і за два тижні вона повинна вийти на роботу.

Євген розлютився. Жінка жодного разу не бачила його таким. Намагалася заспокоїти, проте у відповідь почула нецензурну лайку й мало не розплакалася.

Того дня чоловік раз за разом виходив у двір покурити, тоді, очевидно, й застудився. Наступного дня підскочила температура, зявився кашель. Катерина покликала фельдшерку. Та послухала хворого, виписала пігулки й порадила два-три дні залишатися у ліжку. Проте минув тиждень, а Євген продовжував лежати.

Якось уранці Катерина пішла до магазину. А повернувшись додому, одразу помітила, що в хаті є хтось сторонній. Від порога до кімнати, де лежав чоловік, тягнувся слід із бруду. Хтось у брудному взутті пройшов. Зазирнувши до кімнати, побачила молоду незнайомку, яка сиділа біля ліжка Євгена з цигаркою в руках.

— Добрий день, — привіталася Катерина. — У нас у хаті не палять, та й чоботи брудні можна було б залишити в коридорі!

— Ти що, вчити мене зібралася?! — раптом вигукнула незнайомка. — Краще скажи, чому ти батька мого не доглядаєш? Чому він тиждень від застуди відійти не може?

— Не кричи, Оленко, — звернувся Євген до дівчини. — А ти, Катерино, чого стоїш? Не бачиш, у нас гості! Бігом стіл накривай! Відкрий і посмаж ковбаски домашньої, наріж сала копченого і ще чогось смачненького приготуй! Та швидше повертайся!

— Ось що, мої любі, — не витримала Катерина. — Збирайте валізи та йдіть куди подалі! Я втомилася бути наймичкою у власній хаті!

— Як це йти? Він твій чоловік і нікуди не піде з цієї хати! — вигукнула Олена.

— На щастя, він не став мені законним чоловіком. І чоловіка такого я не хочу. Так що йдіть геть!

— Як це не став чоловіком? — звернулася Олена до батька. — А що ж тепер робити? Я вже покупця на твою хату знайшла і завдаток отримала… Що ж тепер буде?

— Йдіть обоє туди, звідки прийшли, — відповіла за Євгена Катерина.

— Ну й дурна ж ти, Олено! — вигукнув Євген. — Хто ж так знайомство починає? Вчи-вчи тебе… От якби не твої брудні чоботи, все в нас вийшло б, а так… Ти залишаєшся без хати, а я — без жінки!

Катерина знову сама, проте вже не страждає від самотності. Шукає покупця на корову, виорала менший шмат городу на зиму та насолоджується тишею. Тепер вона впевнена: самотність — то не завжди вада!

Фото ілюстративне.