Історія Антонін в картинах Василя Гнашука
11 жовтня відзначається День художника України.
У мальовничому селищі Антоніни, що на Красилівщині, проживає цікава й талановита людина — художник Василь Віталійович ГНАШУК. А ще його можна назвати істориком, мрійником, закоханим у своє рідне й неповторне селище.
Свій талант бачити прекрасне й передавати його іншим він отримав у спадок від свого діда Христофора, який в юності здобув професію столяра-червонодеревника. Згодом потрапив до одного з київських театрів, де грав у виставах. Потім почалася Перша світова війна, і його призвали на фронт. Після війни, повернувшись у рідні Антоніни, тривалий час навчав дітей свого ремесла.
То були нелегкі часи, однак він доклав чимало зусиль до того, щоб вивчити сина, дати йому гідну освіту. Віталій Христофорович став агрономом. У кінці 50-х років він одружився з гарною дівчиною Ганною, якій на життєвому шляху довелося пережити чимало: народилася в багатодітній сімї, де не завжди вистачало хліба, щоб нагодувати дітей.
Якось із поля несла додому жменю зерна. Не донесла. Посеред дороги обшукали, забрали зерно, а дівчину засудили до заслання на сім років. Покарання відбувала у Сиктивкарі. Вже після повернення зустріла Віталія, а незабаром стала його дружиною. Згодом у сімї народилося двоє синів, старшим з яких був Василь.
Батька сини не памятають: він помер, коли старшому було 4 роки, а молодшому — 2. А потім почалося важке, напівсирітське дитинство. Мама працювала в колгоспі, де отримувала копійки за важку фізичну працю. Не завжди вистачало грошей, щоб зібрати дітей до школи. Василь Віталійович із гіркотою згадує про перший чорно-білий телевізор, який зявився в їхньому домі в далекому 1977 році. Усі сусіди вже мали це диво техніки, тому вони з братом постійно заздрили тим, у кого була змога вдома дивитися фільми чи цікаві телепередачі.
Серед усіх шкільних предметів найбільше полюбив малювання. Після закінчення 8-го класу вступив на навчання до Сімферопольського художнього училища. Однак, побачивши малюнки, які демонстрували абітурієнти, забрав документи. Василь Віталійович зрозумів, що за плечима інших абітурієнтів була художня школа чи якась інша підготовка, що вони мали вже певні знання, яких не було в нього.
Повернувся додому і вирішив вступити до Камянець-Подільського профтехучилища №15. Згодом працював у Славуті на заводі «Будфарфор». Однак у думках знову і знову повертався до своєї мрії — стати художником і писати картини.
Якось побачив у газеті оголошення про набір на 10-місячні курси художників-оформлювачів. Тож звільнився з роботи і став опановувати ази художньої справи.
А потім життя побігло своєю стежиною: працював художником, викладав малювання в школі, навчав основ живопису учнів, пятеро з яких успішно вступили до вищих навчальних закладів. Підростали й власні діти: Ольга обрала професію лікаря-косметолога, Олег — дизайнер.
А Василь Віталійович живе у своїх рідних Антонінах і мовою картин намагається передати красу та історичну архітектуру селища, якою захоплюються всі, хто побачив його хоч раз у житті.
А ще його пензлю належать картини з історичного минулого. Скажімо, до наших днів не зберігся палац графів Потоцьких, сучасники бачили його лише на окремих чорно-білих світлинах. А художник відтворив його на полотні, у кольорі. Немає сьогодні старого деревяного млина, який тривалий час стояв на греблі. Проте він відродився на картині Василя Віталійовича, і сучасники побачили, яким він був ще понад 60 років тому.
У колекції картин художника Гнашука можна побачити чимало старовинних будинків: колишній гараж графів Потоцьких (зараз це приміщення селищної ради), музичну школу, «кремль», які колись були житлом челяді та фахівців.
Не обійшов увагою художник і воріт до палацу з гербами графів Потоцьких, памятник маленькому левові, які досі привертають увагу гостей селища. В доробку Василя Віталійовича є чимало натюрмортів, етюдів мальовничих куточків селища та його околиць. Багато робіт художника зберігається в приватних колекціях, їх також можна побачити в кабінетах селищної ради.
Василь Гнашук сьогодні сповнений сил та енергії, тож сподіваємося побачити його нові роботи, сповнені нескінченної любові до рідного селища та його багатої історії.
