І пахне сіно…

І пахне сіно… Боже, як воно
Співає запізнілу колискову!
Що відцвіло — упало у зерно.
Що скошено — колись воскресне знову.

​Затихло все… Метелики нічні
Цілують стебла, зрізані косою.
І стільки ласки у глибокім сні,
Що серце плаче щирою росою.

​Лягає тінь на стомлену траву,
І павутинка лагідного літа
Снує між пальців нитку світову,
Якою рідні луки оповито.

​А сіно спить… Йому немає кривд.
Воно лягло під небо, як під лаву.
І дай нам, Боже, серед цих гонитв
Свою стерню сходити нелукаво.