Чужий
Невигадана історія
Настя рано залишилася вдовою. Її син Тарас ще тільки до школи збирався, а
вже залишився без тата. Чоловік ранньою весною гній на городі розкидав, упрів, а
потім і фуфайку скинув. Застудився, дістав запалення легень, до лікаря звернувся
пізно, і за якийсь час його не стало…
Хоч у селі Настю вважали сварливою, та з чоловіком вони жили в достатку.
Обоє були роботящими, інколи аж занадто. Настя працювала дояркою, Петро був
досвідченим механізатором. Заробляли добре, тож незабаром у їхньому дворі, поруч
зі старою бабусиною хатою, виріс гарний будинок. От тільки Петрові не судилося в
ньому пожити…
Через два роки на обійсті з’явився новий господар – Настя прийняла приймака.
Василь повернувся з міста після смерті дружини. Там вони жили в будинку, який
належав тестю, тож довелося разом з дітьми шукати інше помешкання. Вирішив
повернутися до батьків.
Час летів швидко. Ось уже старша донька Василя Ганнуся вступила до
інституту на бюджет. А через два роки прийшла пора обирати професію Оксані й
Тарасові, які були однолітками. Дівчина вступила до педагогічного вишу, також на
бюджет, а Тарасові не пощастило: не вистачило балів, тож став навчатися в коледжі.
Незабаром одружився і став винаймати квартиру в місті.
Дівчата Василеві, закінчивши навчання, також не повернулися додому, поїхали
за призначенням. Там зустріли суджених і зосталися жити, хоча й у різних містах.
Так Настя з Василем залишилися самі в хаті. Й хоча вже важко працювати не
було потреби, адже всі діти влаштовані, одружені, проте чоловік і далі трудився,
інколи зовсім без відпочинку. Після роботи порався в господарстві, а воно немале –
три корови, шестеро свиней, кури, гуси, качки, індики… Проте не нарікав ніколи.
Василеві дочки приїжджали в село раз на рік під час відпустки. Довго не
затримувалися, відчуваючи, що мачуха їм не рада. Вона постійно скаржилася на
нестачу грошей, яких ніяк не можуть назбирати Тарасові на квартиру, аби чоловік не
микався по орендованих.
Коли їхали додому, вона їм давала зарубану качку чи гуску – ото й усі гостинці.
Не раз дочки пропонували батькові переїхати до них, проте Василь завжди
відповідав: «А хіба мені тут погано?» Бачили доньки, що доброго в тих приймах
мало, проте не могли переконати батька.
Тарас додому навідувався щотижня. Йому Настя завжди пакувала сумки, які
від долівки важко було підняти. Син ніколи не залишався, аби допомогти по
господарству чи з городом. А мати весь час бідкалася, як не поталанило її синові в
житті – і жінка не з багатої родини, і робота важка, і зарплата маленька…
А ще за якийсь час Василь захворів. Ніби й не боліло нічого, а став худнути,
знесилів, втратив апетит. Настя кинулась до Василевих дочок: «Батько захворів,
заберіть його! Ви ж діти, ви повинні потурбуватися про нього!»
Доньки відразу приїхали, забрали батька, влаштували в платну клініку, де його
обстежили та прооперували. Дочки самі сплатили за лікування.
Незабаром Василя виписали. Лікарі попередили, що якийсь час йому
протипоказана важка праця, потрібно поберегтися, щоб хвороба не повернулася.
Зрадів Василь і одразу зателефонував додому. Дружина навіть не запитала про
його здоров’я, відразу ж накинулася зі звинуваченнями:
– Ти ще довго на своєму курорті сидітимеш? Я з ніг падаю біля господарки, а
ти вилежуєшся!
Василь почав збиратися в дорогу. Як не просили доньки ще трохи побути з
ними, відпочити, набратися сил, стояв на своєму:
– Їду! В селі робота не чекає!
І справді назбиралося роботи за його відсутності: підлога у великій хаті
прогнила, гній від худоби розкидати на городі потрібно – не за горами оранка! Пліт
похилився, двері до льоху міняти…
Василь зранку до вечора порався по господарству. Звичайно, Настя також не
сиділа склавши руки, а що вже чоловікові, то й присісти не давала!
– Насидівся в місті, а тут роботи непочатий край! – повторювала щоразу.
А потім Василеві раптом стало погано, два дні не міг підвестися з ліжка. Знову
Настя викликала його дочок, які забрали батька. Майже місяць він пролежав у
стаціонарі, а потім попросився додому. Лікар не заперечував, він виписав чоловіка.
Помирати…
Настя не телефонувала, жодного разу не поцікавилася самопочуттям. У неї
були свої клопоти: син урешті-решт напитав хорошу квартиру в місті, тож вона була
заклопотана продажем господарства та будинку, який після ремонту можна було
продати дорожче, щоб вистачило на квартиру синові.
А Василь? У нього є доньки, він у них як у Бога за пазухою! Є кому про нього
поклопотатися. А їй, Насті, він хто? Та ніхто – чужий! То чого в неї голова про нього
має боліти?
