Що може жінка? З Богом в серці — все!

Українська жінка — це багатогранна особистість. З часів Київської Русі й до сьогодні українки мають сміливість брати відповідальність за свою долю та долю своєї країни у власні руки. Українські жінки — це талановиті й невтомні у праці спеціалістки практично у всіх галузях народного господарства. І водночас українки — це турботливі матері та ніжні дружини. Саме такою знаю Галину Василівну Терлецьку — жінку, дружину, матір, спеціалістку та керівницю, мудру та щиру людину.

Народилася на Вінниччині. Була найменшою, пятою дитиною у багатодітній сімї, де з діда-прадіда шанували працю, порядність, взаємодопомогу та відповідальність за будь-яку довірену роботу.

У школі завжди була лідеркою: її обирали старостою класу, головою ради дружини. А вдома виконувала обовязки по господарству. І всюди встигала: і уроки приготувати, і домашню роботу виконати, і з подругами поспілкуватися…

І ось школа позаду. Продовжила навчання в технікумі, після закінчення якого отримала призначення у Хмельницьку область, в одне з кращих господарств Красилівщини.

Її трудова діяльність розпочалася в 1976 році з посади головної бухгалтерки колгоспу «Шлях до комунізму» с. Мала Клітна. Згодом господарство було реформовано в колективне сільгосппідприємство «Промінь», а в 2000 році — у сільгоспкооператив «Промінь».

Тут було все не таким, як у її рідному селі на Вінниччині. Зустрілася з керівником господарства Володимиром Федоровичем Ковальчуком, який уже довгий час обіймав цю посаду. Згодом голова поїхав у своїх справах, а новоспечена спеціалістка, побачивши умови, в яких їй доведеться працювати, вирішила повернутися додому. Але не встигла. Таки вмовив її Володимир Федорович залишитися й спробувати попрацювати.

Її, молоду спеціалістку, одразу ж призначили на посаду головної бухгалтерки. Було важко на перших порах, але не дозволяла собі розслабитися, відступати перед труднощами.

Була ще одна причина залишитися: зустріла гарного парубка із сусіднього села, покохали одне одного. І всі робочі та побутові проблеми якось одразу відійшли на другий план…

Сьогодні, через багато років, і сама дивується: де брала сили, час, енергію, щоб встигнути все — працювати, виховувати доньку Людмилу та сина Сергія, заочно здобувати вищу освіту? Та й домашніх обовязків ніхто не скасовував: город, господарство, хатня робота… Звичайно, поруч завжди був чоловік Цезар Францович, який щоразу підставляв своє надійне плече і завжди підтримував, допомагав.

У господарстві, де працювала, до неї поступово прийшли авторитет і повага. За порадою, підтримкою вже до заступника голови правління з економічних питань зверталися люди, і для кожного знаходилася мудра порада, а набутий життєвий досвід завжди допомагав вирішувати людські проблеми.

Після смерті заслуженого працівника сільського господарства, голови правління СК «Промінь» В. Ф. Ковальчука, у 2009 році керівником господарства одноголосно обрали Галину Василівну. Здібності вмілого організатора, справжнього господаря у ній помітили давно, ще коли працювала головним бухгалтером, заступником голови правління з економічних питань. Завжди поважала людей, які присвятили своє життя сільському господарству, працювали чесно й сумлінно, та завжди була непримиренною до ледарів, несунів, байдужих до роботи та черствих людей.

Чи легко керівникові, коли важку, копітку працю знецінювали, коли за вироблену продукцію пропонували мінімальну ціну, незважаючи на те, що вартість пального, мінеральних добрив, запчастин, електроенергії постійно зростала, а ще ж потрібно було вчасно виплачувати зарплату, виконувати колективний договір, де сільськогосподарський кооператив зобовязувався допомагати в разі хвороби працівника, поховання, виплати премій за сумлінну працю, піклуватися про освітні, медичні заклади та заклади культури, про дороги та цвинтарі…

Однак за рахунок впровадження інтенсивних технологій, високої культури землеробства та ведення тваринництва господарство постійно нарощувало виробництво сільськогосподарської продукції.

За багато років роботи Галина Василівна переконалася, що важливо не тільки вміти рахувати, а й передбачати можливі втрати і прорахунки.

Чимало досвіду в роботі перейняла від попереднього керівника, Заслуженого працівника сільського господарства В. Ф. Ковальчука. За час їхньої спільної діяльності в с. Кошелівка побудовано сучасне приміщення загальноосвітньої школи (зараз гімназія ім. Володимира Ковальчука), церкву Олександра Невського, газифіковано чотири населені пункти, побудовано близько 40 кілометрів доріг з твердим покриттям, водомережі… І в кожне приміщення, у кожен кілометр дороги було вкладено чималі кошти господарства, адже це все робилося для людей.

До складу сільгоспкооперативу входило чотири села, три хутори, чи не найбільший на той час молочнотоварний комплекс, де утримувалося близько чотирьох тисяч голів. А ще земля, жоден клаптик якої не повинен був залишатися поза увагою землеробів.

А крім виробничих питань були ще й соціальні: загальноосвітня школа, садочок, будинок культури, клуби, бібліотеки, ФАП… Усі потребували допомоги, а керівник господарства не завжди чекала на якісь прохання, адже сама хотіла, аби кожна будівля мала привабливий вигляд, щоб учні в школі мали щодня гарячі та смачні обіди, щоб трудівники господарства, ветерани праці відчували увагу та підтримку. Ще за часів керівництва В. Ф. Ковальчука вирішили кращих учнів відзначати стипендією за рахунок господарства, щоб заохотити до навчання. А скільки коштів йшло на допомогу хворим, поховання, вшанування ветеранів Другої світової війни та праці, адже не хлібом єдиним живе людина!

На території Малоклітнянської сільської ради є три православні храми. І коли до керівника зверталися священники чи парафіяни, ніколи не обходила увагою їхні прохання, а за активну участь та сприяння у будівництві останнього, Кошелівського, отримала нагороди — медаль «За заслуги перед Українською православною церквою» та грамоту митрополита Київського і всієї України, Предстоятеля Української православної церкви Блаженнішого Володимира.

Її відданість роботі та людям була помічена: Галині Василівні присвоєно звання Заслуженого працівника сільського господарства, а у 2015 році її обрали депутатом обласної ради.

Непомітно пролетіли роки, які були наповнені щоденними клопотами про велике господарство, людей, що працювали в ньому. Галина Василівна — на заслуженому відпочинку. Проте добро, зроблене нею протягом понад чотирьох десятків років, памятають. Воно не лише в справедливому ставленні керівника до підлеглих, воно — в побудованих та збережених закладах культури та медицини, у православних храмах, де в молитвах згадується і її імя.

У Галини Василівни — ювілейний день народження. Хочеться, щоб він по вінця був наповнений привітаннями та побажаннями міцного здоровя, гарного довголіття та щирою вдячністю за все добро, яким вона щедро обдаровувала оточуючих.

Здоров’я Вам, Галино Василівно, та Божого благословення!