Історія одного пам’ятника

Почну з цікавих фактів про Великого Кобзаря, які сьогодні відомі не всім.

*Мати Тараса Шевченка була вільною селянкою, яка вийшла заміж за кріпака. Хоча сім’я була кріпацька, вони не жили у злиднях. Один із дідів матері, Яким Бойко, мав кузню й пасіку, а батько – чумакував.
*Від народження й до викупу з кріпацтва у 1838 році він «належав» російському поміщику Василю Енгельгардту, який був племінником Григорія Потьомкіна.
*В 1838-1843 роках Шевченко навчався в Петербурзькій академії мистецтв. Тут він створив рукопис своєї майбутньої збірки «Кобзар».
*За викуп Шевченка з кріпацтва Енгельгардт призначив ціну у 2,5 тисячі рублів. На ті часи, це річний дохід невеликого маєтку чи села. Щоб здобути ці кошти, художник Карл Брюллов написав портрет поета Василя Жуковського. Його розіграли в лотерею серед членів імператорської сім’ї 4 травня, а 7 травня 1838 року Шевченкові дали відпускну.
*У 1861 році Тарас Григорович за власні кошти видав «Буквар». Книга вийшла накладом у 10 тисяч примірників і була призначена для вивчення грамоти у безплатних школах.
*У 1860 році вийшла остання збірка Шевченка «І виріс я на чужині…». У 1861 році він помер у Петербурзі, а перепоховали його в Каневі на Чернечій горі згідно з заповітом.
*Перший «Кобзар», який вийшов у 1840 році накладом у тисячу примірників, розкупили за два тижні. З того часу тираж «Кобзаря» сягнув понад вісім мільйонів примірників. У Черкасах є музей, присвячений цій віршованій збірці.
*Твори Тараса Шевченка перекладені більше як ста мовами світу. Серед них – японська, корейська, арабська і міжнародна мова есперанто. Найбільше перекладів польською, англійською та російською.
*За кількістю встановлених пам’ятників Тарас Шевченко – світовий рекордсмен – більше монументів має хіба що Ісус Христос. «Книга рекордів України» зафіксувала, що у світі 1167 пам’ятників Тарасу Шевченку. З них 99 – у 44 іноземних країнах і 1068 – в Україні. Перший пам’ятник Тарасові Шевченку встановили в 1881 році в місті Форт-Шевченко, де поет відбував заслання. Це центр Тупкараганського району Мангістауської області Казахстану.
*На честь Кобзаря названа гірська вершина Північного Кавказу (висота 4,2 тис. м), морська протока в Аральському морі та кратер на Меркурії, діаметр якого 137 кілометрів.
У 2000 році Лео Мол, канадський скульптор українського походження подарував Санкт-Петербургу бронзовий пам’ятник Тарасу Шевченку. Його встановили на площі у Петроградському районі Санкт-Петербурга, яка з 2001 року має назву площа Шевченка. Відкривали пам’ятник 22 грудня 2000 року у присутності володимира путіна та тодішнього Президента України Леоніда Кучми.
А тепер про пам’ятник, який встановлено в Красилові.
У листопаді 1965 року в Красилові, на розі вулиць 50-річчя Жовтня та Петровського (зараз вулиці Грушевського та Хотовицького), відбулося урочисте відкриття пам’ятника Тарасу Григоровичу Шевченку.
Статую поета, висотою 3,3 метра, виготовлено на Львівській керамічно-скульптурній фабриці.
Сюди стали часто приходити красилівчани, і не тільки в день народження чи смерті поета, а й клали квіти в день весілля молодята, приносили букети шанувальники творчості Кобзаря. Біля пам’ятника висадили верби й калину, від ранньої весни до пізньої осені тут буяли квіти.
Минуло півтора десятка років і постало питання про його реконструкцію, оскільки помітили, що пам’ятник почав руйнуватися. На ці роботи потрібно було виділити значні кошти.
Про це довідалися пристрасні шанувальники творчості Тараса Шевченка – жителі с. Кошелівка (сьогодні село Заслучненської громади на Красилівщині) Фросина Никифорівна та Василь Омелянович Дмитруки. Прості колгоспники, які не мали вищої освіти, але знали напам’ять багато творів улюбленого поета, а «Кобзар» у їхній оселі став настільною книгою. Довгий час вони заощаджували кошти на спорудження пам’ятника геніальному сину українського народу. Але на встановлення пам’ятника їх не вистачало.
Коли постало питання про реставрацію, Василя Омеляновича вже не було серед живих, а його дружина вирішила віддати зібрані кошти, щоб оновити пам’ятник і зберегти його для нащадків.
У квітні 1981 року, після завершення опоряджувальних робіт, покрита бронзою скульптура знову красувалася серед верб і чорнобривців.
Минуло ще чверть століття й знову постало питання про реставрацію, але вже не пам’ятника, а його постаменту та навколишньої території.
17 липня 2007 року ухвалено розпорядження виконкому міської ради про затвердження кошторисної документації на реконструкцію площі, прилеглої до пам’ятника, близько 50 тисяч гривень.
І вже наступного року пам’ятник та прилегла територія мали новий, ошатний вигляд: постамент обкладено мармуровою плиткою, зрізані аварійні дерева, капітально відремонтовані тротуари, висаджено молоді дерева й кущі.
Пам’ятник ніби помолодів. Сюди, як і раніше, йдуть люди. Приходять випускники, в день отримання атестатів, навідуються учні, які пізнають творчість геніального поета. Біля підніжжя пам’ятника постійно корзини та букети живих квітів.
Пам’ять про великого Кобзаря не згасає. Ми постійно вшановуємо його за великий вклад у культуру не тільки України, яку він дуже любив і так промовисто описував, а й культуру світу. Його творчість є благородною частиною нашої історичної спадщини.