Культура – особливий фронт

Творчі люди – митці, ентузіасти культосвітньої ниви, працівники бібліотек, письменники, поети і журналісти, завжди були серед тих, хто перебуває у вирі подій сьогодення, часом – у найнесподіваніших і непередбачуваних місцях. Ми завжди там, де зіштовхуються у двобої добро і зло, де визначається сучасність і утверджується майбутнє. Ми там, де розвидняється або згасає день, де «з печаллю радість обнялась…». Нині наші представники поповнили ряди захисників неньки-України у російсько-українській війні.

З перших днів вторгнення рашистів на територію України стали на захист чимало добровольців, були мобілізовані десятки тисяч юнаків і чоловіків, що навчалися і працювали, виховували дітей і мріяли про безхмарне майбутнє. Разом з іншими істинними патріотами своєї землі, разом з військовими пліч-о-пліч й працівники культури.
Ось деякі факти… В Деражнянській центральній міській бібліотеці нещодавно зустрівся зі своїм колишнім колегою по роботі в Хмельницькій міськрайонній газеті «Прибузька зоря», поетом і публіцистом, членом Національної Спілки письменників, бойовим медиком, кавалером ордена «За мужність і професіоналізм» Михайлом Цимбалюком. Він, перебуваючи у короткотерміновій відпустці, побував у Деражні, презентував свої нові книги і вірші про війну. Розповідав про воєнні будні, бойових товаришів, про щоденні удари ворожої авіації, бомбардування, і мене вразило – жодним словом не обмовився про те, що там, в кількох кілометрах від передової, йому було важко. Він, вчорашній журналіст, який має ще й медичну освіту, окрім свого основного – військового обов’язку, в перерві між атаками ворога і наданням першої медичної допомоги пораненим, встигав ще й записувати свої враження… Як зізнався, робив це з однією метою – щоб у віршах і прозових рядках відтворити згодом жахіття війни. Задля миру, задля Перемоги і нашого майбутнього.
Так побачили світ книги «Калібри любови» та «Вісімсот років після битви»… Почитайте Михайлові, як кажуть, живі нотатки – «У лісі прифронтовому», «Повернення», «Сіра зона», «Через блокпост», «Нові ноги з Вітчизни» і побуваєте разом з ним там, де зовсім не солодко і не так відносно спокійно, як у Деражні. А у нас, дякуючи захисникам, вдень і увечері чути дитячий галас біля фонтану, з нагоди державних і релігійних свят відбуваються культурні заходи, люди відвідують магазини і базари, а зранку поспішають на роботу, діти – в дитячі садочки і школи…

Окрім Михайла Цимбалюка, пішов боронити святі наші рубежі від російської навали й Ростислав Балема – також журналіст, також мій давній приятель. У недалекому минулому він – заві- дуючий відділом обласної газети «Подільські вісті», голова обласної організації Національної спілки письменників України, мрійливий лірик і разом з тим – палкий поборник справедливості й патріот нашої держави. Він у службових справах також свого часу відвідував Деражню, спілкувався з працівниками культури.
Ростислав Балема – автор книги «Колискова для рим». За відгуками читачів, «її жар обпікає серце кожного українця», а самі вірші – «нашептані творчим неспокоєм і не дадуть вам сну». Вірші про війну. Справжню, без прикрас і домислів – з вибухами снарядів і ракет, з руйнуванням будинків і людських доль… У своїх поетичних творах автор спонукає читача «усвідомити призначення людини на Землі і зробити усе для того, щоб життя на ній дарувало щастя, а не сльози, страх перед завтрашнім днем і душевний біль…»
Багатьом працівникам культури і митцям Деражнянщини, безперечно, знайоме прізвище Балема. Микола Панасович – батько Ростислава, знаний на Поділлі і в Україні композитор та диригент, в минулому – художній керівник славетного колективу «Козаки Поділля». Тому український патріотизм, любов до отчої землі й готовність її захищати – в генах батька і сина. І приємно, що живуть серед нас такі нащадки Богдана Хмельницького, а, окрім Ростислава, на різних напрямках російсько-української війни воюють й інші журналісти, поети і письменники, митці, діячі культурної ниви – патріоти України.
З перших днів російсько- української війни не залишаються байдужими до подій на фронті журналісти, позаштатний актив громадсько-політичної газети нашого краю «Вісник Деражнянщини». Практично в кожному номері на першій сторінці друкуються матеріали під рубрикою «На щиті повертаються наші захисники», на другій – розповіді про полеглих воїнів-земляків, про їхні сім’ї та родини. Також друкує газета матеріали про підтримку органами влади, волонтерами.
Шана і щира вдячність, доземний уклін за наш відносний спокій працівнику Деражнянського міського будинку культури Олександру Білуну, завідуючому філією Деражнянського МБК с. Гатна Сергію Артишевському, працівнику Деражнянського міського будинку культури Сергію Агєєву, колишній завідуючій Шпичинецькою філією Деражнянського МБК Олені Вітковській, які нині у складі Українського війська.
Знаємо і шануємо Тараса Нечепорука – ветерана російсько-української війни, учасника Деражнянського вокального гурту «72 години», співака, нині – фахівця супроводу ветеранів війни та демобілізованих осіб міської ради.
Щотижня разом з членами сімей та родин зниклих безвісти наших воїнів-земляків, він виходить на майданчик поблизу міського будинку культури, де розміщують світлини своїх рідних та плакати про їхню участь у війні та з вимогою повернути хлопців додому…
Щира подяка за самовіддану працю на обладнанні оборонних фортифікаційних споруд на сході України й учаснику народного хору МБК Дмитру Герасименку, Сергію Артишевському, Леоніду Ляльці та Анатолію Кисілю – завідуючому Маниковецькою філією Деражнянського МБК.
Десятки працівників культури нашої громади відправили своїх синів, рідних та близьких на фронт, щодень чекають звістки від них, хочуть почути бодай декілька слів по телефону. І яка то була нещодавно радість для нас усіх, коли у короткочасну відпустку приїхав після поранення Сашко Білун – він у будинку культури розповідав про воєнні будні.
На декілька днів завітав у Деражню і Сергій Артишевський – побачився з рідними та близькими людьми, а потім, як годиться, завітав у будинок культури. Колеги зустрічали його з неприхованим хвилюванням, жінки – зі сльозами на очах…
На превеликий жаль, є серед працівників культури нашої громади й такі, хто не дочекається з війни своїх рідних та близьких людей. Слава і вічна пам’ять полег- лим нашим захисникам…
Життя триває і війна, на жаль, також. Тому ми, працівники культури Деражнянщини, практично з перших її днів беремо посильну участь у допомозі Збройним силам України. Майже щотижня в приміщенні міського будинку культури виготовляємо маскувальні сітки. Всього з 2022 року їх передали воїнам близько трьох тисяч. Матеріал для сіток закуповує міська рада за рахунок державного бюджету.
Переймаються, зокрема, матеріальними турботами військових на фронті й безпосередньо аматори сцени. Так, артисти «Троїстих музик» Деражнянського міського будинку культури Деражнянської міської ради Анатолій Попик, Петро Півторак, син якого вважається зниклим безвісти на війні, Василь Дудник, Тимур Пузан, Богдан Підвальний, Дмитро Герасименко та Ярослав Туркот організовують свої виступи на щоденному та недільному ринках, благодійні пожертви громадян на яких спрямовуються на підтримку нашого війська. У репертуарі колективу – патріотичні та народні пісні. Твори на патріотичну тематику виконують на своїх виступах й артисти народного хору Деражнянського МБК під керівництвом Дмитра Тукала при акомпанементі Олександра Дударя.
Працівники культури постійно організовують тематичні зустрічі, години Пам’яті, концерти та виступи, інші заходи на підтримку Збройних сил України і в селах громади. Останні публічні події відбулись, зокрема, в Нижньому, Кальні, Явтухах, Маниківцях, Лозовому, Коржівцях, інших населених пунктах. Не залишили байдужими деражнянців і гостей міста експозиції та стенди на теми війни, майстерно оформлені художником-декоратором міського будинку культури Тетяною Шимковою. Години Пам’яті, тематичні зустрічі з школярами проводять директор міського історичного музею Леся Долінська та його співробітниця Наталія Мартинюк.
Не стоять осторонь питань моральної та матеріальної підтримки воїнів-захисників суверенітету нашої держави, їхніх рідних та близьких, виховання у молоді почуття патріотизму працівники бібліотечної системи нашої громади. Бібліотекарі були і залишаються ініціаторами збору коштів для Деражнянського благодійного фонду «Крила Перемоги», підбирають і формують бібліотечки сучасних україномовних книг для військових частин та шпиталів у рамках Всеукраїнської акції «Бібліотека українського воїна», проводять численні заходи по вшануванню пам’яті загиблих земляків, готують до випуску видання про їхні життєві та воєнні шляхи. Зібрана ще у 2014 році центральною міською бібліотекою база даних про полеглих воїнів нашої громади слугувала основою для створення міської Стели пам’яті.
В умовах сучасної війни особливого значення набула медіаграмотність, тому бібліотеки систематично проводять з користувачами заходи, що дозволяють людям аналізувати і критично оцінювати, свідомо сприймати інформацію.
Нині в центральній міській бібліотеці постійно влаштовуються тематичні виставки книг на військово-патріотичну тематику «Сила нескорених», «Україна у вогні», «Не будь ти байдужим до долі країни», де нещодавно було представлено збірки прози та поезій воїнів-земляків, зокрема, Віталія Запеки «Герої, херої та не дуже», Сергія Дзюби та Артемія Кірсанова «Позивний «Бандерас» з дарчими підписами читачам бібліотеки, Євгенія Ролдугіна «Час відважних» – хмельничанина, який загинув на фронті і був посмертно прийнятий до Національної Спілки письменників України. Його батьки побували на презентації книги сина…
Директор міського історичного музею Леся Долінська з нагоди Дня пам’яті загиблих земляків провела годину пам’яті «Війна – це імена» та майстер-клас по виготовленню символічних «Янголів Пам’яті», яких було розміщено біля світлин полеглих Героїв… Подібні заходи, в рамках національної акції «Стіл пам’яті» було організовано в центральній міській бібліотеці та практично в усіх бібліотеках та закладах культури нашої громади.
Так ми, працівники культури, журналісти і митці, як кажуть, «бійці невидимого фронту», зобов‘язані за будь-яких обставин, а при нинішніх – й поготів, показувати кращих людей, які переймаються турботами своєї держави. Бо Україна нині – це не лише затишні кав‘ярні у Деражні, шкільні дзвінки, гомінкий натовп на зупинках автобусів і розмірене життя у селах. Це – й Одеса, Херсон, Миколаїв, Краматорськ і Донецьк, Бахмут і Буча, Суми і Чернігів, нездоланний Харків, бомбардування обласного центру і Старокостянтинова, врешті – Київ, який намагалися взяти рашисти за лічені дні і нині щодоби гамселять ракетами та шахедами. Україна нині дуже різна і дуже різні люди. Молодші – помужнішали, старші – стали ще мудрішими. Та головне – усі ми живемо і маємо жити, працювати і творити заради спільної мети – Перемоги у найбільшій війні з часів Другої світової. То ж писати і творити нинішню історію, якою б гіркою вона не була – наш обов’язок.
Пам’ятаймо про тих колег, хто на передовій, в бомбосховищах, у зруйнованих містах і селах, тим самим виборюючи нашу перемогу і на інформаційному фронті. Нашу свободу і правду для нас і наших нащадків, для всього світу, право жити і мати майбутнє…
На жаль, близько 200 журналістів уже не напишуть репортажів з поля бою, не розкажуть читачам і глядачам про жахіття війни, а чимало колишніх працівників культури залишаться живими лише у спогадах сучасників, бо полягли на полі бою, як солдати, як воїни. Пам’ятаймо, що правда – це також зброя і ми мусимо її захищати…