Його життя — добрі справи

Василь Васильович Демчишен — людина добра, мудра, трудолюбива, толерантна та доброзичлива, зразковий сім’янин, надійний друг та патріот України — 15 травня цього року відзначив своє 70-річчя.

Народився Василь Демчишен у мальовничому подільському селі Коржівці, що на Деражнянщині. Сім’я Демчишених — вчительки та керівника підрозділу місцевого колгоспу — була зразковою для селян. Тут панувала любов, повага та доброзичливість. Діти ніколи не чули від батьків лайок, образ та звинувачень. А ще вони мали свої захоплення: Діна Іванівна любила вишивати та «тихе» полювання — збирати гриби, лісові ягоди, а Василь Данилович із задоволенням займався ремонтом годинників та мотоцикла ІЖ-56.
Захоплення батьків передалось і дітям. Зокрема, Василь Васильович любив із мамою ходити в ліс по гриби, малину, суницю, а батькові допомагати в майстерні. І коли подорослішав, став батьковим помічником по заготівлі сіна та іншої домашньої роботи.
«Моя любов до природи від мами, — часто з теплом згадує він. — Пам’ятаю ті чудові, сонячні ранки, які ми з матінкою зустрічали у лісі. А щось майструвати чи рибалити — то уже від тата …»
Якось він із вуличною компанією пішов купатися на ставок. Йому тоді було шість років і він не вмів плавати. Старші запропонували пірнати з греблі у воду, і Вася, як людина командна, теж стрибнув та ледь не втопився. На його щастя, на ставку був сторож. Сам він не міг врятувати потопельника, бо був інвалідом. Тож зумів «загнати» переляканих старших хлопчаків, які із переляку повискакували з води, знову у ставок та витягнути на берег і привести до тями свого товариша. Це був другий день народження Василя.
У шкільні роки багато читав, добре вчився та зай- мався спортом. На відмінно закінчив школу, неодноразово був призером та чемпіоном району із шахів, волейболу, футболу та кульової стрільби.
Після закінчення середньої школи вирішив вступати у ХТІПО (тепер це Хмельницький Національний університет) на спеціальність «Технологія машинобудування, металорізальні верстати та інструменти».
Після закінчення вузу працював інженером-конструктором у КТБ Житомирського облмісцепрому. Звідти у листопаді 1978 року призваний у Радянську Армію. Служив у Грузії. За військовою спеціальністю сапер. Починав військову службу рядовим, а повернувся додому у 1980 році лейтенантом.
Тоді перед молодим спеціалістом постав вибір — повернутися у Житомир, чи до рідного Хмельницького. Він обрав другий варіант та влаштувався на приладобудівний завод «Нева» на посаду інженера-технолога відділу головного механіка. Через два роки очолив бюро технічного переоснащення, а згодом відділ обладнання. З 1988 по 1990 роки Василь Васильович працював представником державного приймання на заводі «Термо- пластавтомат».

Саме за час роботи на заводі «Нева» доля звела мене з Василем Демчишеним. А познайомила нас прекрасна людина, заступник головного інженера цього ж заводу Леонід Максимович Гринчук, за що ми йому дуже вдячні.
Робота на промислових підприємствах дала важливі уроки в трудовому житті та почуття відповідальності. Не забував Василь Васильович і про своє село. Організував шефську допомогу колгоспу у вигляді токарного та фрезерувального верстатів.
З 1990 року В. В. Демчишен працює в органах місцевого самоврядування та на державній службі: 1990 по 1992 роки — у виконкомі Хмельницької міської ради на посаді інструктора організаційно-інспекторського відділу, а також на посаді консультанта. 1992-2002 роках — у Хмельницькій обласній раді на посадах консультанта, завідувача організаційного відділу, керуючого справами — заступника керівника виконавчого апарату, керівника секретаріату та Хмельницькій державній адміністрації на посадах заступника завідувача організаційного відділу, заступника керівника апарату — завідувача організаційного відділу.
У січні 2002 року Василь Демчишен був переведений на роботу в Адміністрацію Президента України та призначений головним консультантом-інспектором Головного управління організаційно-кадрової політики Адміністрації Президента України. Був куратором Він- ницької та Донецької областей. З 2002 по 2005 роки працює заступником керівника Служби Прем’єр-Міністра України. Василь Васильович зарекомендував себе висококваліфікованим грамотним фахівцем.
У 2006 році В. В. Демчишен обраний народним депутатом України V скликання, а у 2007 — народним депутатом України VI скликання.
Після завершення депутатської каденції з 2013-го до 2015-го він працював першим заступником керівника Національного агентства з акредитації України.
Будучи народним депутатом України, Василь Васильович системно й плідно займався законотворчою роботою та громадською діяльністю. Під час першої каденції він працював у Комітеті з питань державного будівництва, містобудування, ЖКГ та регіональної політики, а у VI скликанні очолював підкомітет із питань державного будівництва Комітету Верховної Ради з питань державного будівництва та місцевого самоврядування. Був членом груп ВРУ з міжпарламентських зв’язків з Республікою Ліван та Швейцарською Конфедерацією.
Важливо, що попри різноманітність політичних поглядів і переконань, працюючи в найвищому законодавчому органі держави, він зумів навіть у складних умовах проявляти мудрість і толерантність, а це важлива риса чиновника такого високого державного рангу.
Окрім цього, він розв’язував багато нагальних проблем Хмельниччини. Зокрема, за його безпосередньої участі газифіковано 11 населених пунктів на Деражнянщині, побудовано дорогу з твердим покриттям між селами Коржівці (Деражнянський район) — Іванківці (Ярмолинецький район) Хмельницької області, що дало можливість організувати автобусне сполучення Коржівці — Хмельницький. Введено в експлуатацію нову школу І-ІІ ступенів у рідних Коржівцях, відроджено Коржівецький чоловічий монастир Різдва Пресвятої Богородиці, а також реставровано та повернено до нього чудотворну ікону Іверської Божої Матері. Він вирішив питання з виділення коштів на будівництво переходу попід залізницю від ринку до вул. Будівельників, а також шляхопроводу через залізницю у м. Хмельницькому. Постійно опікувався і Вовковинецькою школою-інтернатом.
Він був одним із перших, хто не лише відгукнувся, а й у 2012 році розв’язав проблему жителів тритисячного військового містечка Макаров-1 на Житомирщині, яке не входило до населених пунктів тамтешньої Макарівської міської ради, не маючи ні географічної назви, ні адреси. Нині це селище Городок. Як народний депутат України, він системно вирішив це питання на законодавчому рівні.
В. Демчишен активно зай- мався питаннями місцевого самоврядування, законотвор- чою діяльністю. Він автор та співавтор низки проєктів Постанов Верховної Ради України про зміну меж, присвоєння та зміну назв окремих адміністративно-територіальних одиниць України, поправок до законопроєктів. Був активним учасником робочих груп з підготовки проєктів законодавчих актів на розгляд Комітету та Верховної Ради України.
За його ініціативи Комітетом були проведені слухання «Впровадження Європейської Хартії місцевого самоврядування в Україні». Як голова підкомітету, брав активну участь у проведенні круглих столів, конференцій, виїзних засідань з питань місцевого самоврядування
Він автор та доповідач проєкту Закону «Про надання адміністративних послуг». Очолювана ним робоча група провела понад 50 засідань по доопрацюванню вказаного законопроєкту і врешті-решт він став Законом. Василь Васильович також плідно працював над підготовкою та доопрацюванням законів України «Про державну службу» та «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».
В. Демчишен усіляко сприяв відродженню духовності, культурних та історичних пам’яток Поділля. Він також підтримав проведення Всеукраїнського фестивалю талановитих дітей, позбавлених батьківської опіки. До виконання депутатських повноважень він ставився відповідально. Особливо уважно розглядав звернення громадян, щиро переймався проблемами пенсіонерів, інвалідів, дітей і підлітків, хворих людей, вів постійний пошук розв’язання як їх нагальних проблем, так і проблем виборців загалом.
Василь Васильович любив і поважав свою роботу, людей, колег, з якими працював. Виняткова творчість, ініціативність, взаємодопомога завжди були і є характерні для ювіляра. Він працював та працює так, як велить йому людське сумління.
За час роботи на різних посадах зарекомендував себе сумлінним, принциповим та відповідальним працівником, вимогливим керівником, хорошим організатором, який до вирішення питань підходив з державницьких позицій, завжди дотримувався та дотримується загальновизнаних вимог моралі.
Вийшовши на заслужений відпочинок, підтримував та підтримує зв’язки з колишніми колегами, друзями, бере активну участь в заходах, організованих різними спілками, громадськими організаціями області, у розвитку ветеранського руху та патріотичному вихованні молоді, у волонтерській діяльності.
Він є керівником громадської організації «Центр інституційного розвитку громадянського суспільства» та виконавчим директором благодійного фонду «Допоможемо дітям».
Разом з громадськими активістами робить посильний внесок у наближення Перемоги. З перших днів війни допомагає воїнам ЗСУ, вимушено переміщеним особам. Зараз Василь Васильович також ще сповнений енергії, наполегливості і вірить у краще майбутнє України, у перемогу ЗСУ в російсько-українській війні, мир та в повернення воїнів у свої домівки, до своїх сімей.
В. В. Демчишен — державний службовець першого рангу. За вагомий внесок у розвиток вітчизняної економіки та багаторічну сумлінну працю йому присвоєне почесне звання «Заслужений працівник промисловості України» (2003). За значний особистий внесок у становлення незалежності України, утвердження її суверенітету та міжнародного авторитету, заслуги в державотворчій, соціально-економічній, науково-технічній, культурно-освітній, духовній діяльності, сумлінне та бездоганне служіння Українському народові нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня (2011), орденами «Преподобного Нестора Літописця» та «Святого Рівноапостольного князя Володимира» ІІ ступеня. Відзначений почесним знаком «За заслуги перед Деражнянщиною», дипломом «Лідер Поділля», Почесними грамотами Верховної Pади України та Центральної виборчої комісії, грамотами Хмельницької облдержадміністрації, Хмельницької обласної ради й іншими нагородами та відзнаками.
Ця розповідь була б не повною, якщо не сказати про сімейне життя Василя Васильовича. Він щасливо одружений уже майже 42 роки з корінною хмельничанкою, яку лагідно називає Ганнусею. Разом із коханою виховали гарного сина Андрія, який подарував їм двох чудових внуків — Катрусю та Янчика, котрі наповнюють життя новим змістом, радістю та особливим теплом. Бути бабусею та дідусем — це найвища нагорода, що дозволяє пережити ніжність батьківства знову, але вже без поспіху та з безмежною мудрістю. Саме бабусі та дідусі часто стають хранителями родинних історій, передаючи онукам коріння та сімейні цінності, а їх у родини Демчишених багато.
Василь Васильович із задоволенням проводить вільний час із своєю сім’єю. Знаходить час для зустрічей з друзями, знайомими, колегами, ветеранами. Пам’ятає про тих, кого уже немає разом з нами. Він вдячний тим, хто підтримував його у важкі часи, допомагав долати труднощі та перешкоди, а також ділився з ним радісними новинами, досягненнями тощо.
Захоплюється риболовлею, спортом, любить подорожувати, читати, мистецтво. До усього підходить професійно. Багатогранна особистість завжди відчувалася у його діяльності. Велику увагу приділяє домогосподарству, порається у майстерні.
Порядність, людяність, оптимізм, відданість родинні, друзям, Україні — для нього понад усе. Ще один із життєвих принципів В. Демчишена: «Маємо цінувати та підтримувати один одного, бо Господь подарував нам одне життя і воно занадто коротке…»
На моє запитання: «Яка Ваша мрія на майбутнє?», Василь Васильович однозначно відповів: «На моє і старші покоління приходило таке лихо, як війна. Мій дід Данило воював у Першій світовій війні, кавалер Георгіївського хреста за хоробрість у бою, інвалід війни. Батько Василь Данилович учасник бойових дій у Другій світовій війні. І мене спіткало горе бачити наслідки багаторічної агресії російських загарбників. То моя мрія і бажання — це скоріший мир і спокій на землі, щоб мої діти і внуки не бачили більше такого горя, як війна, і далі жили у мирі та злагоді».
То ж вітаючи нашого ювіляра з 70-літтям, бажаємо йому, щоб мрії та бажання його збулися, всіляких гараздів, а насамперед — здоров’я і миру. З роси й води Вам, шановний Василю Васильовичу! Нехай доля дарує багато-багато світлих днів, зустрічей, реалізованих надій і, звісно, злагоди та родинного затишку, а ці привітання у серці Вашому залишають добрий слід.