Занурення в печаль
Справжню ціну того, що ми ще живі й живемо у відносній безпеці, можна осягнути, лише побувавши на кладовищі. Напевно, ця думка з’явилася минулої неділі не тільки у мене, бо ж на Проводи час від часу приїздять навіть ті наші співвітчизники, які гарують на чужині — хто з початку повномасштабної війни, а хто й 10 чи 20 років. Їх помічаєш одразу, бо обов’язково зупиняються не лише перед могилами, над якими весняний вітер тріпоче прапори бригад і батальйонів, бійці яких лежать у сирій землі, а й перед свіжими похованнями тих, з ким давно не бачилися і вже не побачаться ніколи. Таке ось занурення в печаль…
Читати далі
