А почалося все з… дуелі

Ні, мова зовсім не про ХІХ століття, коли ця жорстока форма з’ясування стосунків була досить поширеною. До цієї дуелі справа дійшла у травні 1919 року. Дуелянтами ж стали командувач Запорізької групи Армії УНР Володимир Сальський та помічник начальника штабу армії УНР полковник Василь Тютюнник, котрий ще з часу повстання проти гетьмана Скоропадського керував бойовими діями армії УНР.

У середині травня 1919 року для Української Народної Республіки склалася катастрофічна ситуація. Після початку наступу більшовиків і переходу частини повстанських отаманів на бік московитів, 75-тисячна армія УНР скоротилася до 20 тисяч бійців. Уже на початку лютого Директорія перебралася з Києва до Вінниці, пізніше — до Проскурова, далі — до Рівного. І хоч було зроблено кілька спроб контрнаступу, успіху вони не мали.
Більше того, виникла реальна загроза для самого існування УНР. Адже 14 травня 1919 р. польські війська, підсилені армією Галлера, розпочали бойові дії проти армії УНР на Волині та проти УГА в Галичині. Через кілька днів війська червоної армії перейшли в наступ зі сходу на Рівне. 24 травня румунські війська вторглися в ЗУНР з півдня, захопивши місто Коломию. Армія УНР була відкинута в район Кременця-Волочиська. Північна й Холмсько-Галицька групи фактично перестали існувати. До 28 травня 1919 р. уряд та армія контролювали лише один Кременецький повіт Волині, а уряд і війська ЗУНР — тільки східні повіти Галичини.
У цій катастрофічній ситуації Василь Тютюнник запропонував перегрупувати залишки армії і перейти в наступ, аби прорвати більшовицький. Ось саме ця пропозиція Тютюнника призвела до гострого конфлікту з В. Сальським.
Справа в тому, що під час Першої Світової війни полтавчанин Тютюнник був лише капітаном і командував батальйоном, а уродженець Острога Сальський з відзнакою закінчив академію Генерального штабу і командував полком. Тому він не вірив у план Тютюнника і не хотів йому підкорятися, хоча й командував на той час одним із найбоєздатніших військових з’єднань. Конфлікт дійшов до того, що Сальський і Тютюнник викликали один одного на дуель. На щастя, про це дізнався Симон Петлюра, і наказав перенести дуель на… мирний час, а самим дуелянтам доручив готувати контрнаступальну операцію.
Протягом травня 1919 р. штаб під керівництвом Василя Тютюнника провів реорганізацію Дієвої Армії УНР. Дивізії і полки отримали суцільну нумерацію — з 1-ї по 12-ту дивізію та з 1-го по 36-й піший полк. Чисельність армії склала до 20 тисяч, але її основою стали ідейні та випробувані в попередніх боях бійці. В кожній дивізії було по три піхотних і один артилерійський полки та кінна сотня. Для зручнішого маневрування були сформовані окремі групи по 2-3 дивізії в кожній.
6 червня 1919 року Запорізька група Армії УНР під командуванням корпусного отамана Володимира Сальського здобула Проскурів, вибивши «інтернаціональні» частини більшовицьких військ, що складалися переважно з чехів. Запорожці захопили у Проскурові 30 гармат, десятки кулеметів, 700 вагонів, багато паротягів та боєприпасів.
Окрім Проскурова, у більшовиків були відбиті міста Кам’янець-Подільський, Деражня, Нова Ушиця. Після виходу на цей рубіж під контролем військ УНР опинилися залізниці Старокостянтинів-Проскурів-Кам’янець-Подільський, а також — Волочиськ-Проскурів-Деражня. Це давало можливість командуванню перекинути частини своєї бази (все, що залишилося в ешелонах на лінії Тернопіль-Підволочиськ), а також тилові установи через Проскурів на Кам’янець-Подільський, який був столицею УНР.
Загалом Проскурівська операція тривала ще місяць (зі змінним успіхом) і завершилася з переходом Галицької армії через Збруч (16 липня 1919 року) та початком походу обох армій України на Київ-Одесу. Але саме Проскурівський прорив полковника Василя Тютюнника врятував тоді УНР від загибелі та забезпечив їй життєво важливий плацдарм.
А ось до «мирного часу», щоправда, в еміграції дожив тільки Володимир Сальський, бо талановитий полководець Василь Тютюнник помер від тифу 19 грудня 1919 р. у Рівному. Тому й дуель між командувачами так і не відбулася…