Воїн з позивним «Кобзар»
Як незбагненно складно і дуже просто влаштований цей світ. От, здавалось би, Тарас Шевченко, який жив, творив, боровся та карався у першій половині позаминулого століття, і 212 річницю з дня народження котрого відзначали в Україні минулого понеділка, вже давно мав би перебратися до давньої історії і літератури. Ну, бо ж часи змінилися. Чи мав би він посісти почесне місце на покуті нашої великої української хати, і споглядати звідти спокійно та беземоційно те, що нині в ній діється. Та й технології якось непомітно стрімко «рвонули» від гусячого пера до штучного інтелекту.
Але ж ні! Не сидиться йому на покуті! Його бунтівна і діяльна натура проривається в сьогодення через чужі і «несвої» перепони, аби «роботящим умам» давати поживу для думання і творчості, а «роботящим рукам» вказує на все нові й нові перелоги. Не всі вони, виявляється, «виорані». І ще, ой, як не скоро вкриються благодатною ріллею! Бо ж ворогів і недругів по всьому світу у нього та й у нас також вистачає.
Здавалось би, розстріляні його портрети на Донбасі та зрешечений кулями бюст у Бородянці, то помста сучасних московитів за його вічну їм непокору. Але ж ні! От де та Сербія, у якій Тарас Григорович і не був ніколи та й вірші його, мабуть, читали одиниці, а й там пам’ятник Кобзарю московитські варвари і їхні місцеві прихвосні не полишають у спокої, осквернивши його вже не вперше.
Спочатку після російського повномасштабного вторгнення в Україну на постаменті Шевченка вони писнули літеру «Z» — символ російської окупації. А в четверту річницю агресії бюст облили чорною фарбою, а табличку з прізвищем зірвали. І неодноразово «вража» рука розкидала квіти, які приносять представники української громади та антивоєнні активісти, для котрих пам’ятник Шевченку в місті Новий Сад є постійним місцем зібрання.
Тільки-от диво-дивнеє! Якби не підленьке варварство, то мало хто й знав би, що в цьому місті є пам’ятник нашому Пророкові. Ну от є в Бєлграді помпезний монумент пихатому російському царю миколі II романову, який встановили 2014 року. А хто про нього відає? Тільки місцеві жителі, та й то не всі. І його поява на Балканах — не випадковість, а наслідок посилення російського впливу, який так зріс, що кремлівський дід путін у Сербії тепер популярніший за президента Александра Вучича.
Коли ж Z-варвари зігнали свою злість на Шевченковому монументові, то про це заговорили і по телебаченню, і в пресі, і в Інтернеті. А заодно для повноти картинки, автори розповіли читачам та глядачам, хто такий Шевченко і про його роль в українській та й слов’янській історії загалом. Ну, бо ж не про кривавого миколу розповідати…
А він — воїн, боротьба якого триває понад двісті років. І ні царям, ні комуністам, ні рашистам, ні, тим більше, сучасним недоімперцям не під силу знищити вічне Шевченкове слово. Бо варто лише погортати його «Кобзар» і одразу стане зрозуміло, що це думи не людини з позаминулого століття, а думки нашого сучасника, нашого брата, і пише він саме про те, що відчуваємо і переживаємо ми нині. Бо він був і залишається одним із нас — воїном з позивним «Кобзар», котрий «на сторожі нам поставив слово»…
А ось головному американському Дональду не вдалося виставити надійну сторожу для військових баз на Близькому Сході, тому іранські дрони почали так регулярно прилітати туди, де на них не чекали, що штатівські генерали звернулися до українського президента (ні, не за картами, яких, за словами, Фредовича у нас немає) за допомогою. Вони просили безпілотники-перехоплювачі вітчизняного виробництва та групу відповідних спеціалістів для захисту американських військових баз в Йорданії. І зроблено все було максимально оперативно: американці звернулися за допомогою в четвер, а вже у п’ятницю українські мисливці на шахеди з відповідною зброєю вітчизняного виробництва вирушили на Близький Схід. Без висловлювання стурбованості і перестраховки від ескалації, як це було у 2022-му, коли в Україні всі — від школярів до президента — благали світ закрити нам небо від російських ракет. І що, хоч хтось із тамтешніх можновладців тоді рухнувся? Запитання, як кажуть, риторичне. Тобто, відповіді не потребує, бо безпекою нашого неба, у якому ревіла смерть, ніхто й чесатися не став. Самі, мовляв, справляйтеся. І якось справлялися, хоча невмолима статистика підрахувала, що за час повномасштабної війни ворог випустив по Україні понад 13 тисяч ракет, 88 тисяч БпЛА та 120 тисяч КАБів. Але кого те цікавить, окрім нас самих.
А тут за розв’язанням проблеми, сотвореної головним 24-годинним миротворцем всіх часів і народів, прискакали на береги Дніпра посланці з Бахрейну, Об’єднаних Арабських Еміратів, Йорданії, Кувейту, Катару та Саудівської Аравії. А вже в суботу Reuters оприлюднив інформацію про переговори, які ведуть США і Катар щодо закупівлі українських безпілотників-перехоплювачів, які б допомогли відбивати іранські атаки.
А що ж взамін отримає Україна від цієї операції? За словами Володимира Зеленського, вигода такого гешефту полягає в можливості постачання ракет до систем Patriot (PAC-3). А ще в обмін на нашу військову допомогу близькосхідні партнери стимулюватимуть рф до припинення бойових дій. Бо країни Близького Сходу мають «дуже міцні відносини з росією». Так воно чи не так, покаже час. Бо тих обіцянок-цяцянок ми за роки повномасштабної війни вже і бачили, і чули.
Оскільки ж українцям свої проблеми болючіші за чужі, то у другій половині лютого Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) провів всеукраїнське опитування громадської думки, згідно з результатами якого 70% опитаних українців не вірять, що нинішні перемовини з агресором призведуть до сталого миру. «Вірять — 25%. Решта 5% не визначилися із своєю думкою. Порівняно з серединою січня 2026 року жодних змін з цього питання не відбулося», — повідомили в КМІС.
Це ж дослідження з’ясувало, що 57% українців категорично відкидають можливість виведення українських військ з Донбасу в обмін на гарантії безпеки від США і Європи. При цьому 36% опитаних загалом готові до виходу ЗСУ з регіону, ще 7% не змогли визначитися або відмовилися відповідати.
Чи брали участь у цьому опитуванні й перемовники, які нібито вже «на 90% відпрацювали», соціологія скромно мовчить…
