І в поважних 80 – на сцені
Далеко не кожному і не щодня відкриває сторінки історії свого життя і трудової діяльності Петро Петрович Півторак – знаний в мистецьких колах чоловік, з яким шанобливо вітаються представники старшого покоління Деражнянщини. Адже його мистецькій біографії виповнюється 65 років.
Я не перестаю дивуватися його бажанню працювати і завзяттю, коли приходить на репетиції і виступи знаних у Деражнянській громаді і в Хмельницькій області «Троїстих музик» – народного колективу, керівником якого є уже не один рік, народного хору Деражнянського міського будинку культури, де його підопічні акомпонують артистам. Петро Петрович акумулює навколо себе стільки творчої енергії, якої вистачило б, здавалось, усім на роки і роки… А почерпнув отой заряд сили, творчої наснаги і завзяття ще в юнацькі та молоді роки, які також залишили помітний слід на життєвому шляху ювіляра.
Народився Петро Петрович Півторак у Старому Майдані на Деражнянщині в звичайній селянській сім’ї. Батько – Петро Тимофійович і мати – Наталя Денисівна змалечку привчали дітей до роботи, виховували повагу до людей праці. А батько, який роздобув на заробітках балалайку, самотужки навчився на ній грати і привчав до цього Петра. Хлопець виявився кмітливим до забави, але інколи грав так, що з пальців аж кров стікала. Такою була перша музична наука…
Батька, як і всіх старших чоловіків села, з початком Другої світової мобілізували на фронт, де він воював мінометником, був поранений і втратив руку, отож незабаром повернувся додому.
Петро закінчив початкову школу в Старому Майдані і восьмирічну в Летичеві. За настановами батька, вирішив поступати до Кам’янець-Подільського культосвітнього училища, на відділ народних інструментів. Тут опановував гру на тій же балалайці, домбрі, мандоліні, бандурі, кобзі, лірі, гармошці, але найбільше уваги приділяв контрабасу, який і став визначальним інструментом у подальшій творчій діяльності Петра Петровича. Після успішного завершення навчання у 1965 році молодого спеціаліста направляють баяністом в будинок культури у Деражні.
В перші місяці свого трудового життя, Петро познайомився з Анатолієм Луговцем, Володимиром Нурмагометовим, Францом Пушкарем, згодом – з Іваном Зубковим, Анатолієм Попиком, Євгеном Чорним, Вік- тором Шараповим, іншими музикантами і співаками, з якими і пов’яже свою майбутню долю. Опісля служби в музичному підрозділі Петро Петрович не зраджує своїх земляків – повертається до праці в будинку культури, який на час будівництва нового приміщення перемістився у містечковий клуб.
Представники старшого покоління деражнянців ще й досі пам’ятають роки, коли практично щодня у селищі відбувались культурно-масові заходи, не кажучи уже про відзначення державних і радянських свят, які у календарі були позначені червоними цифрами. І люди поважного віку, і молодь із задоволенням йшли до будинку культури, до містечкового клубу чи до клубу залізничників, які відчиняли свої двері для відвідувачів по вихідних. До вподоби слухачам були тоді гуморески у виконанні Петра Півторака.
– Дійсно, такі події згуртовували населення громади, люди активно відпочивали після трудових буднів, – згадує Петро Півторак. – Неабияка роль у цьому належала художній самодіяльності. Одними з найбільш дієвих в пропагандистському значенні цього слова були духові оркестри, вокально-інструментальні ансамблі, інші творчі гурти, що діяли, окрім районного центу, практично в кожному селі чи виробничому колективі. Пригадую, окрім виступів у вокально-інструментальному ансамблі, ставили постановки п’єс за творами відомих українських письменників і драматургів, виступали з ними у селах, у виробничих колективах. А ще у складі агіткультбригад виїздили на ферми та токи, в машинно-тракторні парки, щоб своєю творчістю надихати трудівників на високі врожаї та надої молока… Окрема тема – дозвілля молоді на танцювальних майданчиках, старших – у ресторані «Берізка», де ми також звеселяли «публіку». Не було відбою і від бажаючих запросити нас на відзначення урочистих подій.
Ще згадує Петро Петрович виступи на сцені районного будинку культури сімейних і родинних колективів. Завжди радо сприймали глядачі пісні у виконанні подружжя Борисюків – Олега Михайловича і Лариси Дмитрівни Підвальних і, звичайно, сімейного квартету Півтораків – глави сімейства, його дружини Людмили Миколаївни, доньки Наталі та сина Михайла. Михайло боронив українську землю від російської навали і ось вже третій рік від нього немає жодної звісточки… Рідні та близькі сподіваються, що він живий…
Кожного вівторка і четверга поспішає Петро Петрович на репетиції уже рідних йому «Троїстих музик» і народного хору Деражнянського міського будинку культури, де разом з колегами акомпонують артистам. Попереду у них – нові виступи, нові зустрічі й спілкування з земляками, бо знають, що музика і пісня допомагають і в праці, і в години відпочинку, допомагають вони й нашим бійцям наближати Перемогу над ненависним ворогом, і вибороти такий очікуваний мир для України…
Р. S. До численних привітань Петру Петровичу Півтораку, який відзначений нагородою Хмельницької обласної ради «День незалежності України 2025», з нагоди 80-річного ювілею приєднуються й Деражнянський міський голова Андрій Ковпак, начальник відділу культури та туризму міської ради Микола Черкаський, директор МБК Василь Коваль та усі працівники культури Деражнянської територіальної громади.
