Коли професія до душі

Про те, що професія медичного працівника, – одна з найблагородніших у світі, Галина Миколаївна Руцька-Кравчук знала ще змалечку, коли знайомилася з роботою матері Параскеви Михайлівни, по-сільському Паші, – медсестри Деражнянської районної лікарні, до котрої йшли за поміччю і вдень, і вночі.

Нікому не відмовляла у лікуванні, надавала первинну медичну допомогу і в екстримальних ситуаціях. Тому, ще навчаючись у Волоськівській восьмирічній, а згодом – у Деражнянській середній школах, Галина твердо вирішила стати медиком. Правда, дещо скептично до цього ставився батько – простий колгоспник Микола Йосипович, мовляв, і одного «доктора» нам вистачить, а тут ще й вчитися потрібно… Але Галина, за підтримки матері, вирішила по-своєму – вступила до Київського медичного військового училища на спеціальність «фельдшер». А після закінчення навчання, повернулася в Деражню і прийшла працювати в районну лікарню, де ще дівчам навчалася у матері «робити уколи». По-батьківськи зустрів Галину тодішній головний лікар Олексій Григорович Паламарчук і доручив одну з найвідповідальніших ділянок роботи – фельдшером на «Швидкій допомозі».

Було це у далекому 1972 році. З першого ж дня разом з водієм Федором Тетяніним і в спеку, і в люті морози, часто – по бездоріжжю, виїжджали на виклики у найвіддаленіші села, аби встигнути надати хворому медичну допомогу, при необхідності – доставити у районну чи обласну лікарню. Встигали – і люди дякували за турботу, одужували і ще довго-довго згадували і згадують добрим словом свою рятувальницю в білому халаті.

– Нині важко усвідомлювати, але на добу було по 10-15 викликів, як по місту, так і навколишніх селах, – згадує Галина Миколаївна. – Діагнози у хворих були найрізноманітніші – дорослі і дитячі травми, кровотечі, серцева недостатність, головний біль. Довелось якось навіть приймати пологи вдома у породіллі. Була готова до будь-яких несподіванок, благо, допомагали і медичні працівники на місцях. Працювала, як веліла совість і клятва Гіппократа і, звичайно, відповідальність за життя і здоров’я людей…
Галина Миколаївна з ностальгією згадує часи, коли наша медицина була безкоштовною, було належне забезпечення медикаментами, а практично в кожному селі був фельдшерсько-акушерський пункт, де надавали первинну медичну допомогу. Згадує й спів- працю з колишніми своїми колегами Віталієм Морозом, Михайлом Камінським, Анастасією Герою, Юлією Омелько, іншими медиками районної лікарні, з якими доводилось працювати і рятувати людей. Згадує й про те, як на Троянах приймали пологи у молодої мами – на світ Божий тоді з’явилася двійня. Щасливе сімейство й нині при зустрічі дякує Галині Миколаївні за вчасну допомогу і своє майбутнє. А ще у пам’яті випадок, коли приїхали за викликом до деражнянки Марії П., яка перебувала у передінфарктному стані. Вчасно надали допомогу, відправили до лікарні і незабаром пацієнтка одужала саме завдяки первинним медичним старанням фельдшера «швидкої» Галини. Нині Марія і її рятівниця часто зустрічаються на вулицях міста.
– Я не дипломований фахівець чи лікар-спеціаліст певного профілю, але достеменно знаю, що від початкового обстеження фельдшером хворого і залежить визначення його наступного діагнозу та лікування у майбутньому, – переконана Галина Миколаївна. – Вибачайте за нескромність, але й досі у пам’яті випадок, коли «швидка» визначила хворобу – міжреберна невралгія (радикуліт) одній з пацієнток, яка проживає в «містечку цукровиків». Аню В. практично в нерухомому стані доставили в лікарню Хмельницького. Там спеціалісти сказали, що, якби не вчасна допомога деражнянського фельдшера, то навряд чи пацієнтка могла б рухатись. Нині Аня з посмішкою вітається при зустрічі зі мною…
Подібних фактів за більш як 50-річну трудову діяльність Галини Миколаївни – сотні. Ще й нині, віддана сповна своїй професії «фельдшер Галина», як шанобливо називають її колеги, за запрошенням керівництва, з 2024 року працює медичною сестрою відділення невідкладної допомоги Деражнянської лікарні.
– Мені приємно, що згадала про мене улюблена газета «Вісник Деражнянщини», – була відвертою Галина Миколаївна. – Не тому, що я працювала і працюю для людей, а тому, що мала можливість поринути у своє минуле і одночасно й сьогодення. Сьогодення, – бо пишаюсь донькою Іриною, також медиком, рентгенлаборантом нашої лікарні, зятем – Василем, який працює водієм-техніком машини екстреної медичної допомоги, а ще внуком Владиславом, який закінчує п’ятий курс Вінницького медичного університету. Хотілося б, щоб продовжила нашу медичну династію й онучка Валерія, котра навчається у випускному класі Деражнянського ліцею №1…
Розповідь про Галину Миколаївну Руцьку-Кравчук була б неповною, якби не згадали і той факт, що вона ще й серед «перших» голосів вокального народного аматорського колективу «Журавка», який діє при Деражнянському міському будинку культури. А запросила її до репетицій та виступів перед своїми земляками голова клубу ветеранів праці «Надвечір’я» Світлана Буриш, бо знає уже не один рік Галину Миколаївну і не раз чула пісні у її виконанні. Нині разом з іншими «журавками», як ніжно називає їх художній керівник колективу Володимир Мозолюк, радують своїм співом деражнянців. У їхньому виконанні – народні, патріотичні, сучасні ліричні пісні. Отак і поєднує напередодні свого славного 75-річчя Галина Руцька-Кравчук професійну майстерність та музичну творчість, щодень вболіваючи за ближнього, і в турботах про майбутнє, про мир і спокій в нашій Україні…