Доторкнутися до величної святині

Немає сьогодні людини, яка б не знала святителя Миколая. І хоч майже в кожній оселі православних християн є його ікона, та більшості відомо лише те, що за життя він допомагав бідним, а зараз приносить подарунки дітям у передноворічний час. Хто ж такий святитель Миколай?

За переказами, народився він у ІІІ столітті в грецькій колонії Патара в мало- азійській римській провінції Лікія (зараз це територія Туреччини). З раннього дитинства присвятив своє життя християнству. Він досяг значних успіхів у вивченні багатьох наук, а також Святого Письма, проводив дні і ночі в молитві до Бога, старанно відвідував церкву. Після смерті батьків, святий Миколай роздав спадкове майно тим, хто його потребував.
Завдяки чудесному знаменню, після смерті предстоятеля Лікійської церкви Іоанна, рішенням Собору лікійських єпископів Миколай став архієпископом Мири. Початок його єпископського служіння відносять до правління римських імператорів Діоклетіана (роки правління 284-305) та Максиміана (286-305), які узаконили гоніння на християн по всій імперії.
У віці близько 50 років, святитель Миколай потрапив до в’язниці, де, засуджений до кайданів, диби та інших тортур, провів багато років. Переконавшись, що жорстокість щодо християн не дає бажаних результатів, імператор Максиміан припинив гоніння й святого Миколая звільнили. Після цього він став боротися з язичництвом, зокрема зруйнував храм Артеміди в Мирах.
Святитель Миколай помер після нетривалої хвороби, проживши не менше 70 років. Дата смерті, згідно з різними джерелами, припадає на 325-351 роки. Він похований у Мирах, а над його могилою був споруджений храм. Незабаром його мощі стали мироточити.
У 792 році каліф Харун ар-Рашид послав начальника флоту Хумейда спустошити острів Родос. Розграбувавши його, Хумейд вирушив у Мири Лікійські з наміром пограбувати та зруйнувати гробницю святителя Миколая. Однак замість неї він зламав іншу, що стояла поряд, і тільки-но святотатці встигли це зробити, як на морі зчинилася страшна буря і майже всі судна Хумейда були розбиті.
Подібне осквернення християнських святинь обурювало не лише східних, а й західних християн. Особливо побоювалися за мощі святителя Миколая християни Італії, серед яких було багато греків.
Аби повернути Італії значимість релігійного центру, жителі м. Барі вирішили викрасти мощі святителя Миколая з Мір Лікійських, розраховуючи на те, що їх ніхто не запідозрить у викраденні святині, оскільки Мири окупували турки.
У 1087 році жителі Барі та Венеції вирушили до Антіохії. Як одні, так і другі планували на зворотному шляху до Італії забрати мощі святителя Миколая і перевезти їх в Італію. Проте жителі Барі випередили венеціанців і першими прибули до Мір Лікійських.
Монахи, які охороняли святиню, вказали на поміст, під яким знаходилася гробниця святого й при цьому розповіли чужоземцям, що напередодні святий Миколай явився одному старцю й просив більш дбайливо зберігати його мощі.
Жителі Барі побачили в цьому знамення святого Миколая. Вони пов’язали монахів, розбили церковний поміст, загорнули мощі у верхній одяг і перенесли на корабель. Звільнені монахи повідомили жителям міста про викрадення мощів Чудотворця. Чимало людей зібралося на березі моря, однак було вже пізно.
Ці події відбулися 20 квітня 1087 року.
9 травня корабель прибув до Барі, де радісна звістка вже облетіла місто. Мощі святителя Миколая урочисто перенесли в церкву святого Стефана, що знаходилася неподалік моря. Абат бенедиктинського монастиря Ілія став їх хранителем.
Через рік Ілія побудував церкву в ім’я святителя Миколая, яку освятив папа Урбан ІІ. Сьогодні це базиліка святого Миколая, де й зберігаються його мощі. І мироточення їх триває. Миро збирають священники раз на рік, у свято перенесення мощів св. Миколая з Мір Лікійських у Барі – 9 травня. Миро, яке просочується з мощів (італійці називають його манною) збирається в посудину, розводиться святою водою і розноситься паломниками по різних куточках світу.
Багато років я плекала мрію побувати у храмі св. Миколая в Барі, вклонитися його мощам, попросити собі, дітям та онукам здоров’я, а Україні – миру й процвітання. Кілька років тому моя мрія здійснилася.
Біля гробниці багато людей і доводиться стояти в черзі, аби підійти ближче і схилити голову в молитві біля місця, де перебувають мощі святителя. Біля протилежної стіни – мармурова колона. Вона має широкий отвір вгорі і відвідувачі храму намагаються вкинути в нього записку з проханнями чи бажаннями.
Ще й ще раз я милувалася величним виглядом храму. Придбала освячені іконки святителя Миколая.
Поїздка була особливою, адже доторкнулася до величної святині, подумки звернулася до святого, який і донині приходить на допомогу віруючим.

Фото автора.