Вища суперечність

Навіщо звикла до печалі, Отче?!
Я ж не для смутку створена була!
Моя душа у муках нині хоче
Лише свободи, миру і тепла.

Але об неї б’ються чорні тіні,
Іржавий вітер дмухає в лице.
Яким же правом у своїй країні
Мені судилось пережити це?

Я створена не задля сльозотечі!
Бодай сьогодні гіркота пече,
Та десь живе і вища суперечність,
Що знищить біль мій та печаль мечем.

Я ж прагла світла, а зростаю в бурі,
Де кожен ранок — крик і самота.
А на обличчі, наче на скульптурі,
Застигла вся життєва марнота.

І що мені ті вироки і дати?
Коли навколо — вирва німоти.
Навчи мене, мій Отче, не вмирати,
А всі печалі гідно перейти.