«1001 і одна причина вірити»: презентація, яка стала особливою зустріччю

Нещодавно в ресторації «Кухмістерська Хаселева» відбулася презентація дебютної книги Алли БРЕСЬ «1001 і одна причина вірити».

Це була не просто розмова про книгу. Авторка відкрито говорила про історію її створення, про те, що стало поштовхом до написання роману, і про особисті переживання, які знайшли своє відображення на його сторінках.

Під час зустрічі Алла БРЕСЬ відповіла на ключові запитання про книгу: чому саме така назва, наскільки історія є особистою, що стало джерелом натхнення та чи справді все, про що написано в романі, — правда.

Гості мали можливість особисто поспілкуватися з авторкою, поставити свої запитання та першими відчути особливу атмосферу книги, у якій є місце для віри, надії, пережитого, любові та маленьких див.

«1001 і одна причина вірити» — книга, яка вже знайшла своїх перших читачів. І, можливо, одна з її причин вірити стане вашою.

– Чому виникла потреба написати саме цю книгу?

– У мене виникла внутрішня потреба поділитися з людьми своїм переконанням і власним досвідом: дива існують, навіть тоді, коли ми перестаємо в них вірити. Під час повномасштабної війни написання книги стало для мене своєрідною терапією. Воно допомогло краще пізнати себе справжню, повернутися до важливих спогадів, переосмислити пережите й побачити певні події свого життя зовсім під іншим кутом.

– Які реальні події стали основою роману?

– Основою цього художнього роману стало моє життя. Усе, про що я пишу, має реальне підґрунтя – ЦЕ ІСТОРІЯ ВІД МАЛЕНЬКОЇ ДІВЧИНКИ, ЯКА ТІЛЬКИ ПІЗНАЄ СВІТ ДО БАБУСІ, ЯКА ТРИМАЄ НА РУКАХ МАЙБУТНЕ!

 – Що є правдою, а що – художнім переосмисленням?

– У книзі немає вигаданих подій – усе, описане в романі, мало місце в реальному житті та відбувалося з реальними людьми. З художнього погляду я змінила лише імена персонажів. А вже форма подачі, побудова сюжету та спосіб опису подій – це моє художнє переосмислення пережитого.

– З якими труднощами ви зіткнулися під час написання?

– Найбільшим викликом було правильно подати реальні події так, щоб книга не сприймалася як звичайні мемуари, а читалася легко, доступно й захопливо, як художній роман.

Мені бракувало письменницького досвіду і, чесно кажучи, іноді – впевненості у власній спроможності написати роман. Доводилося багато переписувати, вчитися, опановувати нові письменницькі навички.

Але поруч були люди, які вчили мене. Своєю появою як письменниці я багато в чому завдячую своїй видавчині Марії Міхєєвій. Її наставництво, підказки й тонке розуміння допомогли мені віднайти власний голос. Вона знайшла правильний підхід і розкрила в мені потенціал, про який я й сама не підозрювала! Та мій чудовий і відвертий редактор – мій чоловік. Він одним із перших читав написане, ділився своїми побажаннями, а іноді й зауваженнями. Його чесність і підтримка дуже допомагали мені рухатися вперед.

– Який момент було найважче описувати?

– Найважче і водночас найчуттєвіше для мене було писати про батьків. Описуючи ці спогади, я наче знову поверталася у своє минуле, у світле дитинство.

Я плакала, коли писала ці сторінки. Для мене це одні з найбільш щемливих моментів книги, тому що за ними стоять не просто слова, а мої справжні почуття, любов і пам’ять.

– Чи допомогло написання книги пережити певні події?

– Так. Написання книги справді стало для мене своєрідною терапією. Воно допомогло не лише пережити певні події, а й подивитися на стосунки з рідними під іншим кутом.

Я багато чого переосмислила, щось побачила по-новому, а десь змогла краще зрозуміти себе та людей, які були поруч.

– Як відреагували близькі?

– Мій чоловік, мої діти та їхні сім’ї, подруги, друзі, рідні – усі, хто дізнався, що я пишу книгу, підтримували мене хто чим міг.

Хтось говорив добре слово, хтось залишав теплий коментар у соціальних мережах, хтось просто дарував теплу посмішку чи обійми під час зустрічі. Але найбільше значила для мене їхня віра в те, що я зможу це зробити.

Саме ця підтримка надавала мені сил рухатися вперед. І за це я безмежно вдячна кожному, хто був поруч.

– Що ви хочете сказати читачам?

– Я хочу донести кожному, хто прочитає мою книгу: незважаючи на обставини, навіть тоді, коли здається, що виходу немає, він обов’язково є.

Потрібно лише не втрачати віру. Віру в себе, у людей, у життя, у те, що після найтемнішої ночі обов’язково настає ранок.

Саме тому одна з головних ідей моєї книги – «1001 причина вірити».

– Яку головну думку читач має винести після прочитання?

– тоГоловна думка мого роману підтверджена моїм власним життям: коли в серці живе любов – можна подолати дуже багато.

Я хочу, щоб після прочитання книги людина не просто перегорнула останню сторінку, а зрозуміла: якщо в серці живе любов, а за нею крокують надія і віра — немає нічого неможливого. Бо все починається з малого — треба лише знайти хоч одну причину повірити. А насправді їх може бути 1001!