Війна

Не втамувати материнський біль…

 

Акція підтримки сімей зниклих безвісти та тих, хто в полоні воїнів ЗСУ традиційно проходить в Деражні щочетверга. Акцію проводить колишній військовослужбовець, ветеран російсько-української війни Тарас Іванович Нечепорук. Звучать вірші, присвячені нашим Воїнам, пісні про синів, чоловіків, батьків, братів, яких рідні чекають вдома.

На велосипеді проїжджала жінка, яка зупинилась, поклонилась фотографіям воїнів і поклала кошти у скриньку для пожертв на ЗСУ. Пожертви також роблять деякі перехожі під час проведення акції. Кошти йдуть на потреби військовослужбовців, на дрони, портативні електростанції, засоби зв’язку та інше обладнання.

Звернула на себе увагу і запам’яталась маленька жінка в темних окулярах. Сльози котились по її обличчю так, що вона не встигала їх витирати. У жінки — велике горе — її син Раку Артем Олександрович загинув на фронті.

Ми познайомились після акції, її звуть Анжела. Розмова спершу не зав’язувалась, але потім ми розговорились.

Це жіночка з Гатни — Раку Анжела Борисівна, 1975 року народження, матір трьої дітей — сина і двох доньок. Син Раку Артем Олександрович, 1995 року народження, народився в Хмельницькому. Згодом сім’я переїхала в Гатну. Артем закінчив школу в Коржівцях, потім пішов навчатися на тракториста-машиніста в Деражнянський аграрний ліцей. У 2015 році Артема призвали в армію, служив у підрозділі «Червона калина» Національної гвардії України за контрактом, термін якого скінчився у 2022 році. Однак після початку великої війни Артем Раку добровільно звернувся у райвійськкомат і повернувся на службу.

Був командиром роти, яка утримувала бойові позиції у селі Вербовому Запорізької області. Двічі був «на нулю», впритул до ворога, під шаленими обстрілами. На другий раз з позицій не повернувся. Вважався безвісти зниклим з 1 серпня 2024 року.

Через два роки, 6 вересня 2026 року, Раку Артема Олександровича було визнано загиблим.

Вдома залишилась молода дружина Юлія і маленький п’ятирічний синочок Тимофійчик. З Юлею Артем познайомився під час служби в Рівному, там і народився Тимофійчик. Артем любив і балував синочка: разом складали пазли, конструктори, малювали, гралися, гуляли… Тимофійко скучає за батьком, не вистачає малюку батьківської ласки та піклування.

У мами Анжели залишилось дві доньки.

Старша донька Наталія Повх проживає в Гатні, має трьох діток: 15-річного Тараса, 9-річнону Іванку і Вікусю, якій лише 1 рік 9 місяців. Її чоловік два роки служив у ЗСУ. Згодом багатодітний батько звільнився і допомагає дружині займатися дітьми, утримувати господарство та працює на сонячній електростанції, що біля Марківки.

Менша Анжелина донька, 17-річна Анастасія, навчається в Хмельницькому та допомагає матері і сестрі по господарству та няньчити маленьку племінницю.

Анжела порається по господарству, любить готувати, допомагає виховувати чотирьох онуків, посилає посилки на фронт. Однак домашні клопоти не можуть втамувати біль материнського серця.

Другий чоловік Анжели Володимир Вікторович Юзьков — також військовослужбовець. У цивільному житті чоловік, окрім домашніх клопотів, ще й допомагав по господарству своїй мамі, яка утримує 5 корів, працював оператором котельні, охоронником в Хмельницькому. Призвали його до Збройних Сил України 17 вересня 2025 року.

Така ось славна українська родина, троє представників якої служили і служать в ЗСУ, захищали і захищають Україну і нас з вами!

На превеликий жаль, не повернувся з поля бою син Раку Артем Олександрович. Віддав своє молоде життя за Україну, за свою родину, за своє продовження — маленького синочка Тимофійка.

Слава нашим Героям, які, не жалкуючи свого здоров’я і життя, відстоюють кожен метр рідної землі! Усі ми в неоплатному боргу перед ними і це почуття безмежної вдячності нашим військовим повинні відчувати усі українці.