Треба думати, що казати
Наше благополуччя, самопочуття та настрій залежать від людей, які нас оточують: чи вони доброзичливі, чи навпаки, чи порядні, чи не зовсім. Щирі та душевні особистості приносять у наше життя затишок і радість, наповнюючи його світлом, теплом, позитивом і приємними відчуттями. У такі моменти здається, що звідкись беруться сили й натхнення, а труднощі стають кроками до успіху.
На жаль, нерідко ситуація буває протилежною: непорозуміння та дискомфорт у спілкуванні призводять до байдужості та небажання діяти. У розмовах з нещирими людьми краще помовчати, ніж говорити, адже це лише створює дисбаланс і напругу. Висновок один: токсичних людей слід уникати, а під час нав’язливих розмов не дозволяти їм втручатися у ваш особистий простір, щоб потім не страждати. Думка окремої людини, яка пригнічує психіку іншої, є негативом. А негативні емоції, як відомо, отруюють наше життя. Тому не варто втягуватися у неприйнятні та нещирі розмови, які виснажують фізично й духовно. Токсичних людей краще обминати “десятою дорогою” або ж уникати спілкування з ними.
Вміння красиво спілкуватися та поважати співрозмовника — це візитна картка людини. З такими людьми легко і приємно, від них черпаєш енергію, наповнюєшся світлом та позитивом. Вміння чітко пояснити свою позицію співрозмовнику надзвичайно важливе в сучасному світі. Що означає “розмовляти красиво”? Це менше вживати слів-паразитів (які не прикрашають наше мовлення), не повторювати те саме кілька разів (коли співрозмовник вже зрозумів сказане) та без причини не підвищувати тон розмови (адже це може бути образливо і принизливо). Потрібно прагнути більше теплих буденних та ділових розмов, особливо в родинах, серед друзів та близьких.
“Нехай жодне гниле слово не сходить з вуст ваших, а лише добре, яке при потребі може зміцнити…” — так сказано в Євангелії. Важливо дотримуватись цієї настанови, щоб не пожинати недобрі наслідки. Адже слово може вбити, може врятувати, може зцілити й воскресити віру, а може й вести за собою цілі полки!
Давні мудреці радили: перед тим як щось сказати, слід пройти через три ворота. Біля перших варто запитати себе: “Чи правдиві слова, які я хочу сказати?” Якщо внутрішній голос відповідає “Так!”, слід підійти до других воріт із запитанням: “Чи потрібно це говорити і як це вплине на інших?” Якщо відповідь ствердна, лише тоді можна підійти до третіх воріт і запитати себе: “А чи доречно це казати?” Якщо “Так!”, тоді можна говорити те, що планували.
Отже, висновок простий: треба думати, що казати, і відповідати за свої слова. Розум має випереджати язик, а не навпаки. Тож нехай у нашому оточенні завжди будуть люди з елементарним рівнем культури, які вміють говорити і слухати. Адже це має велике значення для ладу і злагоди в родинах і колективах, успіху та результатів у роботі.
