Скарби серед руїн

Унікальний старовинний сервіз позаминулого століття ледь не опинився
на смітнику. Однак завдяки школярці Ользі Козелець не лише уникнув
сумної долі, а стане окрасою експозиції місцевого музею.
Це був звичайний буденний день. Дорослі, заклопотані своїми справами,
працювали біля старої, напівзруйнованої часом хати й нічого навколо не
помічали. А от Оля, уважна і кмітлива, враз запримітила незвичайний відблиск
серед уламків. Дівчинка дбайливо витягла зі сміття на світ справжній скарб:
старовинні тарілки та витончено розписані чашки, що дивом уціліли під
завалами.
Така знахідка була невипадковою, адже Оля тонко відчуває прекрасне в усьому.
Вона захоплюється малюванням, любить ліпити і створювати різні чудові вироби.
Дівчинка каже, що їй дуже до вподоби творити красу власноруч.
Батько школярки Василь Анатолійович і досі здивований цією приємною
подією. Та зауважує: навіть уявити не міг, як серед звичайного будівельного
мотлоху на придбаному обійсті Оля угледіла таку витончену красу. І, звісно,
пишається своєю донькою та її рідкісним хистом бачити унікальність старовинних
речей.
Виявляється, що старі будівлі вміють берегти таємниці й чекають на того, хто
зможе їх розгледіти. І це напрочуд легко вдалося. Олі. Маленька українка з великим
серцем вирішила передати цю знахідку до історичного музею, а батьки з радістю
підтримали щире прагнення доньки.
Працівники історичного музею Полонської міської ради були у захваті від
такого подарунка. Вони щиро дякували шестикласниці Олі Козелець, яка
побачила порцеляновий скарб серед руїн. Адже це рідкісна реліквія ХІХ століття
— витончений столовий сервіз, що дихає самою історією. Наразі його готують до
реставрації, яка незабаром поверне йому колишню красу та вишукане сяйво.
Ця знахідка стала справжнім дивом, адже крихка порцеляна уціліла всупереч
плину часу, зберігає пам’ять про майстрів минулого. Кожна чашка та тарілка
давнього сервізу промовлятиме до відвідувачів мовою витонченого мистецтва.
— Наш історичний музей, — поділилася директор Ірина Щервяніна —
Карнафель, — не просто унікальна колекція фарфору з тисячами дивовижних
виробів. Справжнє диво полягає в тому, що її поповнення не припиняється ні на
мить. Прагнемо повернути додому полонську порцеляну, яка свого часу
розлетілася по світу. Тому невпинно розшукуємо на аукціонах чи в приватних
колекціях рідкісні вироби: від вишуканих фігурок і давніх сервізів до ексклюзивних
авторських робіт. А ще колекцію музею поповнюють не лише родичі полонських
майстрів, а небайдужі люди. Скажімо, кияни Володимир Борисов, Ірина та
Анатолій Круглови придбали рідкісний експонат — скульптурну композицію
“Джаз” Валерія Албула. До речі, це й відомий фарфорист свого часу працював на
Полонському заводі художної кераміки.
Щиросердечні Ольга та Віктор Сінчуки передали до музею безцінний родинний
спадок столовий сервіз “Серенада”. Це не просто пам’ять про минуле, а жива
історія полонського краю, відтворена у світло-коричневих тонах витонченої глазурі

Кажуть, порцеляна вміє зупиняти час. Нею справді можна милуватися
нескінченно. Адже вона заворожує своєю витонченістю та глянцевим блиском,
приховуючи в собі безліч таємниць, які непросто розгадати. У цьому переконалася
школярка Ольга та її батьки, адже справжнє порцелянове диво спалахнуло там, де
його найменше чекали — серед будівельного сміття, біля напівзруйнованої хати.
Справжні скарби часто ховаються зовсім поруч. Тепер цей віднайдений сервіз у
музейній вітрині чаруватиме своєю красою і юну рятівницю, і кожного відвідувача.
Нашим дітям справді під силу великі й шляхетні вчинки. Своєю чуйністю Оля
Козелець переконала: щоб врятувати красу минулого, достатньо просто мати
небайдуже серце.